середа , 13.11.2019

Теребовлянські волонтери провели благодійну акцію у Львівському військовому шпиталі

Волонтери ГО «Теребовлянська вежа» та співаки народного аматорського ансамблю «Більчанки» із с. Більче Золоте Борщівського району вже втретє провели спільне благодійне дійство у військово-медичному клінічному центрі Західного регіону у Львові.

Про таку акцію волонтери та співаки домовилися ще на святі вишиванок у м. Борщів і тепер свій задум здійснили.  Приємно для всіх сторін відмітити, що акція відбувалася в День захисника України і під Покровою Пресвятої Богородиці, тобто, 14 жовтня.

З волонтерів подалися до військового шпиталю троє, це Олексій Стадник, Іван Костик, які за п’ять років війни на Сході побували багато разів на самій передовій у своїх земляків. Також з ними був їх побратим Ярослав Вівчар з позивним «Соловейко»(бо співав і вчив беркутівців на Майдані в Києві під час Революції Гідності українських пісень цілодобово, ні разу не повторюючись), він добровільно пішов до ЗСУ і відслужив два роки, має нагороди й тепер знову, як і колись, разом з волонтерами.

Волонтери зібрали купу всіляких солодощів та інших смаколиків для поранених бійців шпиталю і подарували їх останнім. Збоку було заворожуюче спостерігати та слухати бесіди вояків та волонтерів. З ким би волонтери не починали розмову, невдовзі виявлялося, що всюди вони побули на Сході, по всій лінії фронту і бійці з захопленням це сприймали, коротше кажучи – було їм про що погомоніти.

До того ж «Соловейко» був у військовій формі та з відзнаками на грудях, тому до нього всі ставилися з особливою шаною, віддавали честь щоразу, віталися, мов із давнім знайомим. А коли «Більчанки» «врубали» своїх пісень, то сивоволосого, але по військовому підтягнутого і по молодечому енергійного на танок запросила одна симпатична молодичка, як потім з’ясувалося, студентка військового університету сухопутних військ.

Про гурт «Більчанки» розповів його адміністратор Микола Тесля, перед тим завірив, що поїздка була дуже цікавою і корисною як для співаків, так і для військових: «Скажу чесно, ми трохи вагалися чи їхати, чи ні, чи ми там потрібні. Але, коли я особисто зателефонував до шпиталю та про те запитав, то мені відповіли, що нас бійці чекають з нетерпінням великим. Тож ми подарували їм більше 20 пісень, а взагалі то в нашому репертуарі є пісень на різну тематику на 3-4 години безперервного виступу. Мистецьким керівником нашого ансамблю є Віра Тесля, заслужений працівник культури України і… моя дружина.

В самому гурті у нас є два дуети, це «Дві річечки» з участю Олександра Марущака та Світлани Чемишин, «Обручки долі» – до нього входимо ми з дружиною, крім того, з нами були вокалісти Парасковія Миськів та вихованець нашої музичної школи, де він навчається у 7 класі, в класі вокалу, а в ЗОШ в 11 класі, Олександр Радевич. Виконували ми пісні наших композиторів на слова Бориса Демківа, Анатолія Вихруща, Богдана Мельничука, на музику Ярослава Злонкевича, це борщівський композитор, заслужений працівник культури України та інших».

Бійці заворожуюче слухали пісень віртуозних співаків, аплодували і кликали на біс. Проте не всі поранені могли вийти на двір, зійти з поверхів, тому вікна корпусів були відчинені настіж, адже погода сприяла, було досить тепло і звідусіль лунали оплески, показували великі пальці догори, вітали, заохочували вигуками. І тут неможливо не згадати слова Миколи Теслі: «Від такого прийому, від такої гостинності наші серця переповнювалися радістю, вони просто мліли. Ми усвідомили, що гарна пісня – це також зброя, але така, яка надає нашим воїнам впевненості, завзятості, мужності. І ніхто нас ніколи не переможе, коли ми разом, коли ми одна родина!»

Також неможливо не згадати зворушливий випадок, який стався на зворотній дорозі друзів додому. Його розповів Олексій Стадник: «Виїхавши зі Львова, ми зупинилися на одній із АЗС, щоб випити кави. В цей час до заправки під’їхало авто та з нього вийшло чотири чи п’ять молодих хлопців кавказької зовнішності. Потім ми познайомилися і виявилося, що то грузини.

Та спершу вони підійшли до нашого «Соловейка», бо він був у військовій формі й при медалях. Підійшли, вклонилися солдатові, потиснули руку та привіталися українською «Слава Україні!» Коли ми запитали грузинів куди вони їдуть, то ті відповіли, що до військового шпиталю, бо там лежать їх поранені друзі, які воюють в ЗСУ. Ми їм кажемо, що тільки що звідти. Тоді вони запитують чи то може ми там були з концертом. Говорили доброю українською мовою. Таке нам було дуже приємним, але дуже дивним, що такі випадкові зустрічі бувають на світі. Зрозуміло, ми відповіли ствердно, на те вони повідомили, що вже знали про наші відвідини від своїх товаришів по телефону».

Віктор АВЕРКІЄВ

Додати коментар

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Free WordPress Themes - Download High-quality Templates