Терноград оперативно. достовірно. цікаво 100 років з часу героїчної звитяги українських січових стрільців у битві під Семиківцями виповнюється сьогодні, 31 жовтня.
Власне сама Семиківська битва розпочалася ще з середини вересня 1915 року.
Після бою під Маківкою, що на Івано-Франківщині, українські січові стрільці були переведені на оборону бережанського напрямку.
З липня 1915 року Українські січові стрільці спільно з австрійською армією зайняли позиції вздовж річки Стрипа в районі сіл Семиківці, Раковець, Соснів, Соколів, Золотники, Бурканів сучасного Теребовлянського району Тернопільської області.
Стратегічне завдання, яке стояло перед українськими воїнами, – не пропустити ворога у напрямку Бережан.
14 вересня російські війська розпочали масований наступ на позиції українського стрілецтва. Це й стало початком битви під Семиківцями.
Російські війська після ряду атак змогли захопити село Соколів. Українські січовики кілька днів тримали оборону моста під Семиківцями.
Підмога не підходила, тож за якийсь час січовики змушені були відступити на правий берег річки Стрипи у село Семиківці і там продовжували тримати оборону.
На початку жовтня почалися нові масовані атаки на позиції січових стрільців. Надалі впродовж місяця наші стрільці спільно з австро-угорськими військами героїчно захищалися.
Та головний бій відбувся 31 жовтня 1915 року.
Після артилерійських обстрілів ворог перейшов річку. Фронт був прорваний. Російські війська просунулися вперед і подекуди діставалися до Студинки, річки що є притокою Стрипи.
Вирішальну роль у Семиківській битві відіграли саме січові стрільці. Висунувши з резерву свої сили, січовики вдарили по позиціях ворога. Особливо у цьому бою відзначилася сотня Дмитра Вітовського, яка в районі села Раковець, потрапила у засідку, але все ж таки зуміли дали відсіч противнику.
Незважаючи на чисельні втрати, українські січовики 31 жовтня таки зупинили прорив ворога. Наступного дня на підкріплення прибули німецькі війська і 1-3 листопада німці спільно з січовими стрільцями пішли у наступ.
Російські війська вдалося відкинули на попередні позиції, які потім вдавалося утримувати ще майже рік.
У битві під Семиківцями українські січові стрільці зазнали значних втрат – півсотні вбитих, півтори сотні поранених і ще стільки ж потрапили у полон.
Пізніше у німецькому звіті про звитягу січових стрільців зокрема були такі слова: “З нами йшли у наступ українські добровольці. Це мабуть, найкращий відділ з усієї австрійської армії”.
За своїми масштабами та значенням бої на Стрипі не йдуть у порівняння з битвами на Маківці та на Лисоні. Але 100-річчя битви під Семиківцями варто було б відзначити на обласному рівні.
Справа в тому, що героїчні звитяги українського стрілецтва пов’язані лише з двома місцями на Тернопільщині – це Семиківці та Лисоня. Битва під Семиківцями – це була якраз перша важлива перемога січових стрільців на території сучасного Тернопілля.
Окрім того, бої під Стрипою пов’язані з кількома відомими історичними постатями.
Так, в районі Стрипи перебував український поет Роман Купчинський. Тут він написав кілька віршів, які потім стали відомими стрілецькими піснями.
У боях в районі Стрипи приймав участь Петро Франко, син славетного українського письменника Івана Франка.
Ще одна цікава особливість битви під Семиківцями – у боях над Стрипою у 1915 році приймала участь Жіноча чота легіону Українських січових стрільців.
Жіноча чота УСС – це перший військовий жіночий підрозділ у Європі. У битві під Семиківцями Жіночою чотою УСС керувала хорунжа Софія Галечко, перша українська жінка-офіцер. З перших днів битви жіночий підрозділ опинився на передовій і зазнав дуже важких втрат.
У селі Семиківці, біля траси Тернопіль-Городище-Золотники-Зарваниця, знаходиться могила, в якій поховані українські воїни, що загинули під час Першої світової війни.
Високий курган на місці поховання українських героїв насипали ще у 1916 році. З приходом на Західну Україну радянської влади, могилу січових стрільців у Семиківцях зруйнували.
Відновили її у 1991 році, за кілька місяців до проголошення незалежності України.
У селі Бурканів до наших днів зберігся бункер бригади Больцано, який був укріпленим пунктом австрійської армії та українських січових стрільців.
У Тернополі є ініціативна група, яка прагне на місці бункера створити музей Першої світової війни та легіону Українських січових стрільців. До цієї групи входять дослідники історії нашого краю Сергій Ткачов та Ігор Аркуша.
Ідея хороша як з історичної точки зору, так і суто з туристичної. Бункер бригади Больцано знаходиться за 5 км від Зарваниці і міг би стати ще одним цікавим туристичним об’єктом на маршруті до відомого Духовного центру.