Середа , 25.11.2020

Тернопільські ветерани міліції розповіли моторошні історії про свою роботу у Чорнобилі

Тернопільські ветерани міліції, які 30 років тому працювали у Чорнобильській зоні, ледь стримують сльози, згадуючи тодішні події.

чорнобиль1Мирна, щаслива весна перестала існувати для українського народу 1986 року. Тоді, 26 квітня 1 годині 23 хвилини, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я від Чорнобильської атомної електростанції.

Страшні наслідки залишила по собі та ніч – не одна сотня загиблих, майже 600 000 людей постраждали від радіації.

У мертвій зоні «відчуження» опинилася тридцятикілометрова територія –  це сільськогосподарські землі, лісові масиви та водоймища.

Ті, кому вдалося вийти живими із території опромінення, сьогодні ледь стримують сльози та важко тримаються на ногах.

Через два тижні після аварії, а саме 10 травня, в Чорнобиль потрапив майор міліції у відставці Василь Бойчук.  Тоді чоловік працював інспектором окремого дивізіону дорожнього нагляду міліції УВС Тернопільського облвиконкому. Його екіпаж, а це 25 людей на п’яти автівках, вдень регулювали дорожній рух, а ввечері охороняли громадський порядок.

–  Ми були не захищені, – пригадує Василь Бойчук. – Нам видали лише по дві марлевих пов’язки та дзеркало, дивлячись в яке ми мали стежити, коли почервоніє тканина. Зміна кольору означала, що виступає радіаційний йод і потрібно її міняти.

Не може забути пан Василь і безкінечні колони людей, які покидали домівки та все нажите добро. Вулицями у «зоні відчуження» тинялися лише свійські тварини.

Їхав на практику, а потрапив у зону екологічного лиха Іван Надвернюк. Коли трапилася аварія на ЧАЕС хлопець був курсантом Львівської школи міліції. Тоді він та ще 360 студентів потрапили у Житомир, а вже звідти у Народичі.

Про небезпеку юнакам нічого не сказали. Рівень радіації ніхто не перевіряв. Спочатку видали дозиметри, а через тиждень їх забрали і не повернули. Про зміну одягу теж мова не йшла. Зняли форму, просякнуту радіацією лише після повернення у Львів. Завдання, яке ставили перед курсантами, це виселення людей.

–  Ми ходили в Чорнобилі від хати до хати та просили їхати геть. Багатьох доводилося вивозити силоміць. В новинах йшлося про невелику поломку на АЕС, тому люди брали лише гроші, цінності, документи та їжу на кілька днів, які переросли в не один рік. Під час «зачистки» ми натрапили під лікарнею на цинкову труну – очевидно у метушні про неї забули і батьки не поховали сина-афганця.

Іван Надвернюк каже, що їм, молодим курсантам, було надзвичайно складно. Їсти не було де та й не було що. Того року, пригадує чоловік, дуже рясно вродили полуниці, але вони були «орошені» радіацією. Хлопці стріляли птицю, а готувала її старша жінка, яка все-ж-таки вирішила залишитися дома.

Другий місяць служби чоловік працював уже в Прип’яті і харчувався в їдальні заводу, що виробляв ядерне паливо.

–  Тут ми уже від’їдалися: шоколад, згущене молоко, мандарини та інші делікатеси. Про таку їжу простий люд і не мріяв в той час. Завод був великим, в їдальні за столи одночасно сідало 1,5 тисячі людей.

317Вижив у чорнобильському пеклі, бо був молодим та сильним, –  саме так вважає міліціонер у відставці Ярослав Стефінка. Він у Прип’яті зустрічав 1988 рік. Його казарма на п’ятисот людей була розташована у селі Поліське. Саме тут розмістилися райвідділ та відділення охорони.

–  До нашого здоров’я уже ставилися дещо уважніше. Щоранку нам робили чай, роздавали таблетки. Заставляли багато пити. Ми мали два комплекти форми – для казарми і для несення вахти. У будинках в Прип’яті на той час вже нікого не було, але інколи спрацьовували сигналізації і ми мусили виїжджати та перевіряти кожну квартиру. Втомлювалися, адже інколи доводилося оббігати шістнадцятиповерхові будинки.

Захист залишився незмінним, як і два роки тому – це марлева пов’язка, – розповідає Ярослав Стефінка. Хлопці її називали «пелюсткою». Щоб потрапити до їдальні на станції, доводилося проходити через ванни зі спеціальним розчином та мити взуття. Проте присмак металу на губах відчувався всеодно, а у перші дні служби ще й запах йоду.

– Щотижня нам брали з пальця кров, але про результати ніхто ніколи не казав.

Через три роки після аварії потрапив до Чорнобиля старший сержант міліції у відставці Михайло Василик. Він пригадує, що в перші дні радіація відчувалася сильно –  було враження, що по тілу бігають мурашки, а ти сам, наче у стані алкогольного сп’яніння. Михайло жив та охороняв порядок у Чорнобилі.

– Нам видали один комплект форми і до кінця служби її не міняли. Літо видалося спекотним, тому місто постійно орошували водою з … Прип’яті. Нам сказали вживати по трохи спиртне, аби нейтралізувати радіацію у крові. Мій товариш по службі, який поїхав добровольцем у Чорнобиль, щоб заробити на авто, не вживав алкоголь взагалі і через деякий час у нього виявили білокрів’я.

З грудня 1987 по березень 1988 перебував в Чорнобильській зоні на посаді начальника карного розшуку Петро Голуб. Він з співробітниками жив за тридцять кілометрів від зони – в Детятках. На виклики виїжджали автівками.

–  Наш та будь-який інший транспорт завжди мили спецрозчинами. Якщо після цієї процедури він продовжував фонити, то автівку без зайвих розмов одразу кидали під каток. Одного разу ледь встиг забрати папку з документами, – пригадує пан Петро.

Колишній правоохоронець розповідає, що незважаючи на зону ураження на території орудували мародери. Вони не гребували нічим – забирали все, що можна було продати. Їх не зупиняв й той факт, що речі просякнуті радіацією і покупці були у небезпеці.

Із дня вибуху на Чорнобильській АЕС минуло 30 років. Аварія забрала не лише чимало життів, а й налякала увесь світ. Трагедія і подвиг Чорнобиля сколихнули всіх, викликали до життя хвилю милосердя, бажання мільйонів людей допомогти перебороти спільну біду.

В район горя вдень і вночі прибували робітники, інженери, вчені, спеціалісти різних галузей народного господарства, співробітники органів внутрішніх справ, державної безпеки, прокуратури, воїни армії.

Джерело: Досьє102

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*