Чи варто боятися зради?

Одним із найгостріших питань в стосунках між чоловіком та жінкою є питання вірності. Як би сумно не звучало, проте сьогодні важко знайти пару, у якій обидва партнери не зраджували один одного (із десяти опитуваних пар у семи один із партнерів зраджує, в одній – зраджують обидва, і лише у двох пар на десять вірні обидва партнери).

До зради хтось відноситься нормально, когось вона взагалі не хвилює, аби тільки про неї не знати, а хтось боїться її як вогню.

Проте чи варто боятися зради та як її можна уникнути з боку партнера я поговорила із доцентом кафедри психології ТНПУ імені В. Гнатюка, практичним психологом Ярославою Кальбою.

– Що спонукає людину до зради?

– На моє переконання, спершу варто говорити про відповідальність, яку в подружніх або просто стосунках партнери розподіляють поміж собою 50 на 50, а тому якщо є факт зради, то відповідальні за неї також обоє.

Зрада – це як симптом того, що щось не відбувається у стосунках, скажімо, якась потреба фізичного, сексуального чи емоційного характеру не вдовольняється, виникає фізичне або емоційне відчуження партнерів. Відповідно, аби діагностувати спонукальну компоненту, варто дослідити на якому «життєвому фоні» пари проявилася зрада.

Скажімо, на якому етапі розвитку перебувають партнери та їх стосунки, які кризи вони переживають тощо. Інколи трапляється так, що партнери рухаються по життю асинхронно, їхні цикли контакту не збігаються, зокрема, пік задоволення потреби в одного з партнерів може сходитися зі спадом енергії у другого. На кшталт: один з партнерів хоче сексу тут і зараз, а інший просто втомлений після важкого дня; один очікує на слова підтримки та любові саме зараз, а інший – збайдужів.

Загалом, анамнез проблеми вимагає індивідуальної роботи як і з парою, так і з кожним з партнерів зокрема. Адже, ще раз зазначу, причетними та відповідальними за зраду є обоє. Якщо ж розглядати типові ситуації сьогодення, доволі поширеною є така модель поведінки, коли чоловік чи жінка не в змозі стримувати себе сексуально. Направду, це означає, що він чи вона не вміє емоційно вдовольнятися.

Скоріш за все, це особиста проблема партнера. Припускаю, що нереалізованість емоційної потреби тягнеться ще з власної дитячої сім’ї, і пов’язана зі стосунками з мамою чи татом. Іншим типовим випадком є так званий ефект «зачарованого кола», коли модель поведінки передається з покоління в покоління, скажімо дитина наслідує сімейні правила, ритуали поведінки, де ситуація зради приймалася як звичне повсякдення або ж просто замовчувалася, і надалі, дорослою, відтворює схожий соціальний сценарій у власній сім’ї.

– Чи варто боятися зради та її самого факту?

– Дуже часто людина сама себе програмує, іншими словами наелектризовує емоцію. Аби уникнути впливу параноїдальних настроїв, варто навчитися диференціювати небезпеки: що є реальною загрозою, а що результатом власних фантазій, власної невпевненості, комплексів чи соціального навіювання. Якщо все-таки тривога, хвилювання не зникають, варто прояснити ситуацію контакту, чесно відповівши обом партнерам на питання: «Що з тобою?», «Що зі мною?», «Що між нами?».

– Як можна запобігти зраді партнера?

– Максимально підтримувати психологічну рівновагу у стосунках – надати більше емоційного простору всередині стосунків, відпустити повідець, незалежно від віку постійно шукати новизну в проявах почуттів, ініціювати прямий діалог, прямі звернення. Партнерам варто навчитися легалізувати власні потреби та бажання, навчитися конкретизувати їх ясність, навчитися висловлювати свої прохання, очікування та вдячність. Буквально, говорити: «Я від Тебе потребую…», «Мені так важливо аби Ти Мене зараз почув (почула)…», «Я дякую Тобі за підтримку…», «Будь ласка, обійми Мене…», «Дякую Тобі, що Ти поруч…». Здавалося б прозаїчні речі, але більшість людей просто не вміють цього робити.

Якщо ж зрада відбулася, то психологічні дебати з питань: «Хто є носієм зради?», «Чому зрадили?», «Як її уникнути?», – варто перенести на питання: «Якими будуть наші стосунки без зради, як вони функціонуватимуть?», «Внаслідок кого і чого?», «І чи варто це робити?». Найкраще в цьому, звичайно, допоможе фахівець, тому краще долати власні упередження та звертатися за допомогою до психолога.

Як бачимо, чинників, які викликають цю дію багато. І перш ніж шукати провину в своєму партнері, варто звернути увагу на себе, адже можливо саме Ви підштовхнули кохану людину до нечестивого вчинку.

Христина СЛОТА