“Я постійно у поїздках, але можу забезпечити свою сім’ю, давши їм все найкраще”

Сергій – далекобійник у другому поколінні. Як і його батько, хлопець місяці проводить в машині, курсуючи чи не по всій Європі, Прибалтиці та Скандинавії. 

– Я можу бути в рейсах по три-чотири місяці, навіть не заїжджаючи в Україну. Спочатку було важко, проте з часом звикаєш до всього, – розповідає хлопець.

– Що саме спонукало тебе стати далекобійником?

– Я ріс біля автомобілів, мій тато та дядько далекобійники – це все почалося з дитинства. Потім отримав освіту механіка. Я не уявляю свого життя без авто і без цієї роботи. До того ж, батько відкрив невелику фірму по перевезенню, то нащо працювати на когось, коли можна старатися на благо сім’ї?

– До чого було звикнути найважче?

– Та майже до всього. Насправді це дуже важка робота, хоч ти і їдеш лише дев’ять годин на добу кілька днів на тиждень.

По-перше, тебе ніколи немає вдома. Батьки, діти, дружина – вони звикли без тебе. Навіть коли я приїжджаю, то деякий час почуваюсь чужим, відстороненим. У них є свої теми, своє життя, своя робота, відпочинок та друзі. А все, що можеш розказати їм ти – поїздки, машина та дорога. Вони живуть своїм життям, незалежно від того, чи ти є, чи тебе немає.

По-друге, є дуже багато нюансів та правил, які ти повинен виконувати. Кожна країна має свої закони, а особливо в Європі. Якщо ти чогось не виконаєш, то заплатиш штраф у кілька сотень або тисяч євро. Я раз хотів привітати жінку з днем народження і зателефонував до неї, кермуючи автівкою. За таке в Німеччині мене оштрафували на 100 євро.

По-третє, ти відвикаєш від нормального життя. Раніше я дивувався татові, коли він вже на третій або четвертий день відпочинку знову хотів їхати в рейс, а зараз в мене таке саме. Автомобіль став другою домівкою. Тут і телевізор, і ліжко, і холодильник – все, що потрібно. До цього швидко звикаєш, а потім вже не можеш.

– Які нюанси та особливості в роботі далекобійника?

– Багато. Є спеціальна система, яка фіксує кожну хвилину, проведену в машині. В нових машинах це чип, а у старих – шайба. Вона фіксує час: коли ти їдеш, коли робиш паузу чи відстій, коли грузишся чи вигружаєшся, коли проходиш границю тощо. Вдень ти маєш право їхати лише дев’ять годин, розбиваючи їх не менш ніж на два періоди по 4,5 години – це робочий час. Також є загальний час – 15 годин на добу. Робочий час входить у загальний і перевищувати їх обидва не можна. Зрідка дозволяється брати одну годину, але тоді ти маєш робити не менше 11 годин відстою, замість дев’яти дозволених. А є ще добовий або дводобовий відстій. За тиждень роботи після відпочинку ти повинен зробити добовий відстій, в інших випадках – дводобовий.

Окрім графіка роботи, ти маєш знати як загрузити свою машину, як пройти кордон, як оформити всі необхідні документи і який пакет документів де має бути – фітосертифікат, тір, дозвіл на перевезення тощо. А це ж в кожній країні є свої відмінності.

– В яку країну їхати найважче та найгірше?

– Найгірше – це Білорусь та Німеччина. Що там, що там надзвичайно багато законів, а невиконання навіть дрібниці тягне за собою сотні, а деколи й тисячі євро штрафу. Якщо з білорусами ще сяко-тако можна домовитися (і то треба дивитися, чи вони на то натякають, чи ні), то з німцями таке не пройде. Мало того, навіть за спробу домовитися тебе можуть затримати та позбавити водійських прав, або заборонити в’їздити в країну.

– Яка середня зарплата у далекобійника?

– Середню визначити важко, адже кожен платить по-різному. Все залежить від того, що ти перевозиш, куди це везеш, яка вага та умови (дороги, кордони, кораблі тощо). Найдешевше у Прибалтиці (окрім Естонії) та Україні. Фракт може становити не більше 800 євро. Це лише так здається, що багато, проте в ті гроші входить пальне, оплата тіру чи дозволу, харчування, оплата стоянок тощо. Тобто «чистими» водієві залишається євро 200-250, це якщо немає несправностей авто чи форс-мажорів. І то я рахую так, бо працюю на себе. А якщо ти водій компанії, то за рейс тобі дають тисяч п’ять гривень і все – то в кращому випадку.

Найвигідніше по оплаті їхати в Німеччину, Францію і західніше, а також у Фінляндію та Норвегію, але, як я вже казав, там багато законів, нюансів і не можливо домовитися.

– Хотів би змінити роботу?

– Однозначно ні. А ким я буду? Офісним працівником, чи десь горбатитись на заводі, заробляючи рази в три-чотири менше, ніж маю зараз. Так, я часто у роз’їздах, але можу забезпечити свою сім’ю, давши їм все найкраще.

Христина СЛОТА, “Терноград”