четвер , 20.09.2018

Для тернополян мандрівка до Відня обернулася трагедією: автобус звалився в урвище (ФОТО)

Тернополяни Володимир і Тамара Палащуки їхали побачити Відень, але, на жаль, омріяну мандрівку обірвав «серпантин смерті» неподалік Перемишля в Польщі.

Ця поїздка була подарунком чоловіка дружині на день народження, який вона відсвяткувала 12 серпня. Близько опівночі 17 серпня автобус, яким вони прямували за кордон, звалився в урвище на території сусідньої країни. Постраждали практично усі 54 пасажири, та найгірше — троє загинули, серед них і Володимир Палащук. З-під уламків автобуса дістали й Тамару, в неї переламані ребра, розтрощений палець на руці, травмоване обличчя. Кілька годин після ДТП їй не казали болючої правди про чоловіка, та все ж довелося… Нині знає, що татуся вже нема, і їхній 4-річний синочок Володя. 23 серпня загиблого в автокатастрофі тернополянина поховали на Микулинецькому кладовищі.

Забирали тіло Володимира з моргу польської клініки його рідний брат Іван та його дядько. Ні представники турфірми, ні перевізника не прибули до Польщі, вони не підтримали потерпілих, не дали гарантій щодо компенсації витрат на лікування, не висловили співчуття родинам загиблих. Так, вони подбали, щоб якнайшвидше повернути потерпілих додому, аби не мати додаткових витрат за кордоном, перерахували гроші на три труни, щоправда, найдешевші, на перевезення тіл бусом, але без… холодильника. Водія автобуса забрали за грати, поліція з’ясовує причину аварії, а рідні загиблих чекають на справедливе розслідування. Про трагедію, що несподівано увірвалася в родину Палащуків розповів брат загиблого Іван, пише НОВА...

— Володя з Тамарою їхали в тур вихідного дня, купили путівки в тернопільській тур-агенції «Поїхали з нами!», перевозила їх львівська компанія «Аккорд-тур», — розповідає Іван Палащук. — Перед самою поїздкою 17 серпня брат забіг до нас із батьками, його синочок залишився у нас. Володя радів поїздці, ніщо не віщувало біди. Та вже вдосвіта в суботу, 18 серпня, зателефонувала Тамара і повідомила, що їхній автобус потрапив в аварію, що вона в лікарні, не знала, що з чоловіком. Я зателефонував до госпіталю в Перемишлі, там підтвердили, що до них привезли потерпілих, але не називали прізвищ. У поліції теж нічого конкретно не повідомили. Нашим батькам я нічого не сказав, не хотів, щоб хвилювалися, бо тато після інсульту. Повідомив про аварію братам моєї мами, один із них хресний Володі, і ми разом виїхали до Польщі. Вже з дороги я телефонував до нашого консульства, мені дали інформацію щодо лікарень, до яких доправили потерпілих. Туристична агенція теж скинула на телефон повідомлення. На українському кордоні нам забезпечили зелений коридор, а на польському поставили в загальну чергу, хоч ми пояснили ситуацію. У поліцейському відділку в Перемишлі нас протримали довго, сказали, що Тамара в госпіталі в місті Ярослав, щодо брата не було інформації. Лише за якийсь час нам повідомили, що брат помер…

— Ми поїхали до лікарні Святого отця Піо в Перемишлі, де в моргу було тіло брата. Там зустрілися із чиновниками селища Бірча, неподалік якого сталася ДТП. Вони підтримали нас, надали перекладача, психолога, — продовжує Іван. — На опізнанні брата зі мною були представники поліції, селищної ради, психолог і консул. Ми з рідними хотіли провідати Тамару, але нам не рекомендували, бо вона ще не знала про загибель чоловіка, з нею працював психолог, тож ми повернулися в Україну. Я поспішав додому, щоб делікатно повідомити батькам про трагедію, боявся, аби вони не дізналися з новин. На польському кордоні нас знову тримали. Коли я під’їжджав додому, відразу викликав до батьків швидку. Тато вже почув з новин про аварію, був, як на голках… Я ледве спромігся сказати їм про Володю. Це був страшний момент… Шок, істерика… Лікарі вкололи батькам заспокійливе.

У понеділок, 20 серпня, в Польщі проводили судово-медичну експертизу, а у вівторок ми поїхали по тіло. У поліцейському відділку мені повернули братові речі. У великій кімнаті були складені сумки, на столі — мобільні телефони, дитячі іграшки, окуляри. Було моторошно… В автобусі їхало багато молодих людей. Маю список пасажирів, найстарша жінка була 1953-го року народження, двоє із 1960-их років, кілька з 1970-их, а решта — з 1990-их і 2000-их. В автобусі їхало 11 дітей. Братова валіза абсолютно не постраждала, вціліли навіть парфуми, склянки… На жаль, постраждали люди…

Володя сидів біля вікна, ближче до задньої частини автобуса. Я був на місці трагедії. Коли у селищній раді в Бірчі забирав документ про смерть брата, мені та рідним інших загиблих запропонували поїхати на той злощасний серпантин. З нами поїхали голова селищної ради та ще один чиновник. Запалили там свічки, помолилися. Декілька років тому на тому місці розбився ще один автобус, загинули люди. Там стояв дерев’яний хрест, оббитий залізом, від нього нічого не залишилося… Дорога там з нахилом, є попереджувальні знаки про серпантин. Ми припаркувалися поруч з урвищем, та вже за кілька хвилин приїхала поліція і попросили залишити місце. Нині там посилений контроль.

— Одній загиблій жінці 31 рік, іншій — 51. Ми познайомилися з чоловіком старшої. Стосовно молодшої, то її тіло не хотіли віддавати її чоловікові, оскільки вони були в цивільному шлюбі, у них різні прізвища. Сестрі загиблої довелося передавати документи інтернетом, — зазначає брат загиблого тернополянина. — Причину аварії з’ясовують слідчі. Як переповідають пасажири, перед виїздом автобус оглядав механік, радив водіям не глушити двигун. Ймовірно, транспортний засіб був несправний. Водій їздив по декількох пунктах пропуску на кордоні, щоб не стояти в чергах. А це, скоріш за все, було відхиленням від маршруту. Після кордону водій помінявся з напарником, за кілька хвилин до аварії вони вимкнули світло в автобусі. Не збагну, чому водій поїхав тією дорогою? Ми з рідними випробували і автобан, який є поруч, і серпантин. 37 км від Перемишля до Ярослава ми подолали автобаном за півгодини, а 24 км «серпантинного» шляху від Перемишля до селища Бірча їхали годину. Водій нині в тюрмі в Польщі. Поліція проводить слідчі дії, низку експертиз, допити, а далі, якщо Україна поставить питання про екстрадицію водія, то, вочевидь, буде вирішуватися і передача справи в нашу країну. Водієві за його недбалість та порушення правил дорожнього руху, що призвели до фатального, загрожує до десяти років тюрми. Розумію, що розслідування та судовий процес будуть тривалими і складними.

Не виписували з лікарні, бо страхова не оплатила лікування 

— Українські консули в Польщі на камери казали, що сприяють потерпілим, а насправді мало що робили. Єдине — першого дня забезпечили потерпілих речами першої необхідності, — каже Іван. — А ось із питанням оплати лікування потерпілі залишені напризволяще. Польські лікарі обіцяли Тамарі зробити операцію на пальці, утім так і не зробили, бо страхова компанія не перерахувала кошти. Рахунок за лікування братової на момент виписки і без того був досить високим — понад 1700 злотих (майже 13 тис. гривень). Тамару не хотіли виписувати, поки не оплатить кошти за лікування. В ситуацію втрутився тамтешній представник УГКЦ отець Христофор, дав певні гарантії генеральний консул, аж тоді її відпустили на похорон чоловіка. Як згодом з’ясувалося, страхівка брата і братової передбачали лише екстрену медичну допомогу, тобто лише врятування життя, а всі дослідження, аналізи, ліки — це наші проблеми. Тамару попередили, що якщо не оплатить рахунок протягом семи днів, то її оголосять у міжнародний розшук. Разом з братовою в лікарні лежала постраждала українка, якій виставили рахунок за операцію — 700 злотих, у неї не було грошей, консул змилосердився і заплатив зі своєї кишені. Страхова виділила мізер на перевезення тіл — у похоронному агентстві дали найдешевшу труну, звичайний бус без холодильної установки, запропонували бальзамування у… Львові. Від бальзамування ми відмовилися, а на решту погодилися, бо у нас не було коштів на дорожчі послуги. Тамара досі з переламаним пальцем, в польській клініці їй наклали шину, днями її мають прооперувати тернопільські лікарі. Компанія «Аккорд-тур» в останній день нашого перебування в Польщі запропонувала оплатити готель, та нам вже було непотрібно. Тернопільська турагенція нібито хоче повернути гроші за поїздку.

Те, що сталося, — поза межами розуміння… 

— Загибель Володимира — це величезна втрата для нас… — зітхає Іван. — Він був добрим і щирим. Мав буса — допомагав людям щось перевезти. Батько навчив нас більше віддавати, ніж брати. Володя працював директором ТОВ «Волхонтет», він продовжив батькову справу. Спершу товариство займалося виготовленням виробів із граніту, а згодом — реконструкцією будівель. Ми здійснили реконструкцію двох спеціалізованих шкіл у Тернополі, спортзалу у школі в Винниках, що біля Львова. Брат любив природу, риболовлю, ходив по гриби на Підгаєччині, звідки ми родом. Був чудовим кулінаром, майстром на всі руки — змайстрував мангал, портативну коптильню.

З Тамарою вони прожили п’ять років, саме наприкінці серпня мала бути річниця їхнього шлюбу. Вони були дуже дружніми, поважали одне одного, мали спільні інтереси. Їздили відпочивати в Нирків, Касперівці, в Карпати, Косино… Поїздка до Відня була їхньою першою спільною мандрівкою за кордон. Раніше Володя був у США, в Болгарії. Нещодавно виготовив синочкові біометричний паспорт, мріяв повезти його на море, але… Те, що сталося, — поза межами розуміння. При нинішній масі інформації очевидною є провина водія, бо він керував автобусом. Якби він був уважніший, то, можливо, цього б не сталося. Чому він вчинив непоправне? Нехай це з’ясують слідство, суд, а колись буде ще й суд Божий. Будемо, ясна річ, домагатися справедливості, бо таким водіям не місце за кермом і таке не повинно повторитися.

Додати коментар

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Free WordPress Themes - Download High-quality Templates