четвер , 16.08.2018

Євген Заплетнюк: «Яке велике щастя, що на Суді Божому мене буде судити Бог, а не люди…»

Цей старовинний афоризм я обрав заголовком історії, яку хочу розповісти. У Тернополі новий «медіаскандал».

Затримання суттєво п’яної жіночки, яка знесла своїм авто кілька турнікетів, свідки записали на телефони і виставили в фейсбук.

Ту невелику, але змістовну розмову пані з поліціянтом передивилися більше мільйон разів ще до обіду вчорашнього дня. Потім все це ще показали по місцевих телеканалах спеціально для тих, у кого немає інтернету.

Формально таких історій про затримання п’яних порушників ПДР можна знімати щодня десятками. Нічого супероригінального там не було. Просто досить красива жіночка, надзвичайно впевнена в собі, на кожне питання поліцейського без жодних емоцій шле його на х»j багато разів поспіль.

Чи були в місті випадки, коли люди зносили забори? Очевидно, це відбувається постійно. Чи були випадки, коли люди посилали копів «на три літери»? Не тільки посилали, але й били морди й всіляко противилися затриманню.

У чому ж секрет популярності саме цього відео? Для себе я дійшов до думки, що цьому причина не стільки гріх героїні, скільки пристрасті самих глядачів. І, ось чому я так думаю.

  1. По-перше, ми не християни. Якби ми були дійсно дітьми Божими, чужа помилка та гріх нас би ранив. Ми б співчували цій людині, й намагалися покрити її гріх своєю любов’ю. Біблійний Хам став «хамом» коли посміявся з п’яного свого батька. Інший, добрий син, прикрив його від людського ока.
  2. З точки зору психології, нас найбільше дратує те, що наші кордони та табу можуть сміливо, без жодних проблем і моральних страждань переступити інші. Той, хто дозволяє собі те, що ми собі свідомо чи не свідомо не дозволяємо стає нашим ворогом. Бабця матюкає та плюється на пару молодих людей, які цілуються, не тому, що це гидко, а тому, що вона цього ніколи вже собі не дозволить або не буде бажаючих її так само палко цілувати. Про ненависть до гомиків мовчу.
  3. Що люди роблять, як бачать поліцейського? Вони його бояться. Це не тільки радянський, але й цілком природний інстинкт. Людина, яка знецінила величний маєстат поліцейського на психологічному рівні – герой для всіх інших. І навіть якщо ми говоримо про злочин, то ця смілива людина все одно герой, тільки герой зі страхом мінус. Люди відчувають це, але визнати цього не можуть.
  4. Я вже не кажу про те, що ця жіночка була в стані алкогольного сп’яніння. Тут теж, як би, нічого оригінального. Щодня бачу наслідки алкогольного передозування. Наш храм межує з відомим у місті рестораном. Цілодобово там люди їдять, відпочивають і вживають напої на основі етилового спирту в необмежених кількостях. Щоранку я бачу нову, чергову оббльовану стежку і все навколо – яскравий символ тих святкувань. Це наводить мене на думку, що захмеліла пані на відео – цілком звична картина для нашого міста.
  5. А ще «журналісти» згадали, що вона колишня дружина місцевого депутата. 15 років тому вони розлучилися. Очевидно, прожили взагалі недовго. Але людям дуже подобається розміщати свої комплекси в президенті, верховній раді, чи інших чиновниках. Коли нема в кому, то підійде навіть місцевий депутат. Який вже давно живе з іншою жінкою, має дітей і до героїні відео нині має доволі опосередковане відношення. Навіщо було про це згадувати? Навіщо брати інтерв’ю в екс-чоловіка, який до ситуації немає ніякого стосунку? Хочуть купатися в чужій білизні, і насолоджуються цим. Коли сам це наче гріх, але коли всі разом – чому б і ні? Ніхто не осудить за таку ницість.
  6. Все це прикривається «правдолюбством». Це саме те правдолюбство, яким викладена дорога до пекла. Воно почалося словами «якби на тій дорозі йшла наша дитина» (діти вночі мають спати). А закінчилося «качиними губками» винуватиці – “папугайчика”, які всіх дратували не менше, ніж сам злочин і чоловіком-олігархом. А олігархи, як відомо, начхали на простих людей… На нас…Вони нас джипами переїзджають…
  7. І хоча я не захищаю людину, яка здійснила злочин і вимагаю справедливого розгляду справи, як священика мене не може не турбувати загальний стан реакції на гріх суспільства. Нікого по-справжньому не турбує доля цієї людини, яку вони, між іншим, учора вперше в житті побачили. Всім цікаве шоу. І чим більш трешу, тим більше переглядів. Хотів би лише нагадати, що в цієї злочинниці є цілком реальна дитина, підліток, для якого стресом є не тільки вчинок матері, але й реакція на нього нашого благочестивого українського народу, зокрема мешканців Богом благословенної Тернопільської землі, зі святим Почаєвом і не менш благочестивою Зарваницею. Дуже хочеться вірити, що всі ті маси паломників, тисячі та сотні тисяч цілком конкретних людей, і ті люди, які розповсюджували та лайкали відео – це принципово різні особи. Бо, в іншому випадку, щось одне – моляться чи зловтішаються – вони не зовсім щиро.

Як священик, я вже двадцять років сповідаю людей. Я знаю їх так, як ніхто інший. Із середини. Тому, коли одні грішники травлять інших саме за гріхи, мені завжди не тільки страшно й сумно, але й дивно. Виростаючи у такому суспільстві вам залишається лише дочекатися своєї черги. Кожному.

І закінчити хотів би чудовими словами одного святого: «Яке велике щастя, що на Суді Божому мене буде судити Бог, а не люди…».

п.с. Чому я це написав? Як православний священик, я завжди буду на боці людей, які страждають. Ви маєте знати, що я буду з вами навіть тоді, коли від вас через ваші гріхи відвернуться всі, навіть найближчі. Я знаю точно, що степінь вашого гріха визначає не голосування в Інтернеті, а Суд Божий. Священик не потрібен праведникам.

Лікаря потребують не здорові, а хворі. Безумний натовп колись розіп’яв нашого Бога, в Якого не було ніякого гріха. То ж що він зробить з нами, грішниками? Я не буду виправодувати ні ваш, ні свій, ні чужий гріх, але хотів би домогти в міру сил його швидше подолати.

Будь-яка людина, яка не заслужила любові, в цей момент її найбільше потребує. Якщо я не буду поруч, то навіщо це все: ці величезні церкви, ті кадила та лицемірні молитви багато годин? Людська справа впасти, але бісівська впасти і лежати. Божа – після гріха встати і покаятися. Не розумію, чого люди так біснуються. Хоча, чому не розумію – все зрозуміло дуже добре.

Джерело: Євген Заплетнюк, site.ua

Додати коментар

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Free WordPress Themes - Download High-quality Templates