середа , 26.06.2019

“Історія мужності”: тернополянин, якого переїхав гусеничний трактор, став успішним раціоналізатором (ФОТО)

Зі своїми випробуваннями стикається кожен. І в той момент дізнається межу власних можливостей. Пізнавши цю межу, вчиться її долати. Саме так і вийшло у долі Івана Федоровича Худи з Теребовлянщини.

17-річний (в далекому 1968 році) другий місяць будучи на практиці в колгоспі “Здобуток жовтня”, він потрапив під гусеничний трактор. Плуги трактора тоді працювали не на гідравліці, а керувались механічним способом. Коли вмикав той привід, підсковзнувся і випав з кабіни. Очуняв в лікарні. Багато непростих переломів покалічили тіло, та не зломили його.

Два роки після нещасного випадку Іван Федорович лікувався, ходив на милицях, але не вважав, що життя закінчилося і він, молодий хлопець з 50 відсотковою втратою працездатності та інвалідністю став нікому не потрібен. Правда, відтоді з сільським господарством його пов’язувала лише особиста присадибна ділянка.

Закінчив училище і влаштувався на роботу в автопарк, де на одному місці пропрацював 35 років. Він не просто став добрим слюсарем-механіком, а завжди підходив до роботи творчо. Почав винаходити різні пристосунки, щоб полегшити працю колег. Став раціоналізатором, згодом визнали кращим в Тернопільській області. Різні прилади винаходив, один з яких допомагав автоелектрику не носитися з важкими деталями для перевірки на стенді, а тестувати систему безпосередньо в автобусі, визначати поломку на місці.

“Повірте мені, з травмами було непросто не лише працювати”, – розповідає Іван Федорович, – “спочатку навіть не думав, що буду мати родину, адже досі у свої 67 літ кульгаю. Та познайомила в Тернополі мене з дружиною Ольгою її подруга. І відтоді прикипіли ми одне до одного на сорок з лишком літ… Дякую Богу постійно за таку чудову подружню половину, з якою виховали двох дочок, а тепер вже маємо четверо онуків – і всі хлопці. Із зятями, внуками їздимо на рибалку, на дачу. Всі помагають, слухають діда і бабцю. Виховують лише власним прикладом, тож я старався завжди для моєї родини. Оля мене розуміє, допомагає, завдяки їй я маю впевненість у житті. Вимовляй подумки і в голос тільки ті слова, які повинні стати насінням того, що ти сієш вважала канадійка Ліз Бурбо”.

Іван Федорович засівав у житті добром та християнським терпінням. Не лише сам, віруючи, долав сходинки до свого духовного росту, а й навчив дітей та внуків жити за законами порядності. Щотижня він з родиною – молиться за здоров’я усіх в церкві, дякує за все, що має. Кажуть, доля не любить, коли людина ставиться до неї без подяки. Тому Іван Федорович каже, що вдячний за кожен свій день, вдалий, успішний чи не дуже. Бо все залежить від того, з якого боку ти дивишся на події, під яким кутом зору…Хоч чоловік розуміє, що якби не травма, міг би здобути більшого. Але з іншого боку, саме це випробування зміцнило його, виховало наполегливість та бажання постійно бути зайнятим, працювати. Навіть коли після травми не міг ходити, сидів вдома, навчився вишивати. І потім вже з дружиною вишивали на мішковині килими та накидки.

“Відпочивати навчив мене Фонд соціального страхування. Бо ніколи раніше не їздив у санаторії. А коли прийшов у Тернопільське міське відділення Фонду, його спеціалісти з особливою теплотою та турботою радили мені, куди краще поїхати для відновлення здоров’я. Практично, переконали мене, що маю дбати про оздоровлення організму, за що їм вдячний. Так я вперше побував у санаторії за кошти Фонду. Тепер оздоровлююся постійно і бачите, ще тримаюся”.

Заступник начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Григорій Радзіх розповідає, що потерпілим на виробництві відповідно до висновку МСЕК належить не лише санаторно- курортне лікування.

“За рахунок коштів Фонду”, – повідомляє Григорій Мирославович, – “крім надання щомісячних страхових виплат, потерпілим на виробництві та членам їх сімей фінансується повний спектр медичних і соціальних послуг: різні види необхідного догляду, мета яких – забезпечити осіб з інвалідністю, які втратили працездатність через професійну діяльність, необхідною тимчасовою або постійною допомогою. Першочергово ми орієнтуємось на максимальне відновлення працездатності – фінансуємо лікування, реабілітацію, протезування, але коли людині потрібний догляд для повернення до соціального життя, ми його забезпечуємо. А ще працюємо над тим, щоб вберегти людей від травматизму, попередити нещасні випадки, запобігти їм”.

Робота може забрати здоров’я, а може зцілити людину. Все залежить від внутрішнього стержня і випадку. І навіть після життєвих потрясінь людина може випростатися в житті завдяки праці, як Іван Федорович Худа. Кращі з нас знаходять силу та долають внутрішні страхи у випробуваннях, вдосконалюючи себе та світ.

Детальніше читайте у “Реально“.

Додати коментар

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Free WordPress Themes - Download High-quality Templates