Терноград оперативно. достовірно. цікаво Нині важко собі уявити, що невелике містечко Підгайці на заході Тернопілля, де й нині то живе менше 3000 мешканців, на початку XVII ст. «гриміло» на всю Річ Посполиту.
Підгайці, центр міста. Автор фото: Андрій Бондаренко
Саме з ним пов’язаний один з найзнаменитіших судових процесів тих часів, істину в якому, фактично, не встановлено досі.
Історія ця бере початок у 1612 році, коли донька господаря Молдови Єремії Могили, який також мав і шляхетство Речі Посполитої, Марія Амалія Могилянка вирішила терміново перевезти родинний скарб з Золотого Потоку до замку чоловіка своєї племінниці Анни руського воєводи Станіслава Гольського в Підгайцях.
І треба сказати, що до такого відчайдушного кроку в неї були підстави. Напередодні її чоловік Стефан Потоцький зібрав військо і вирішив відвоювати молдавський престол, який відійшов неприхильним до Речі Посполитої вельможам. Однак у Молдові заручилися підтримкою турецьких патронів (які й привели їх до влади) та їх війська, отож, Потоцький зазнав ганебної поразки, а сам потрапив до полону.
Марія Могилянка залишилася одна в недобудованому замку в Золотому Потоці, отож, очікуючи атаки молдован у відповідь, вирішила відвезти коштовності до Підгаєцького замку (ця оборонна споруда не збереглася до наших днів – ред.).
Треба сказати, що скарб там був чималий — 70 000 одних лише золотих дукатів (кожен дукат тоді викарбовувався з золота найвищої проби і важив не менше 3,5 грам), а ще були коштовності, 10 золотих ланцюгів (аж до землі), два десятки коробів столового срібла та сімдесят каблучок.
Станіслав Гольський виступив гарантом повернення всього скарбу, але невдовзі помер. Спадщину, а з нею і замок у Підгайцях, прийняв молодший брат Станіслава Ян Гольський, відомий гульвіса і пияк. Марія Могилянка відчула, що скарб опинився під ще більшою загрозою, ніж був у Золотому Потоці, отож, забажала його забрати. Однак, пізно. Ян заявив, що в Підгайцях немає жодних скарбів…
Марія Могилянка
Тоді Марія Могилянка подає до Гродського суду в Скалаті на Яна Гольського. Справа розглядається дуже довго і важко, а на додачу за рік Ян Гольський помирає і Підгайці переходять до його дружини Софії з дому Замеховських.
Софія Гольська продовжує в суді лінію покійного чоловіка, заявивши, що в Підгайцях немає скарбів Потоцьких. Її юристи всіляко затягують судовий процес. Потрібно сказати, що Софія, на той час, мала не одну схожу судову справу, отож, мусила відбиватися на кількох фронтах.
На час активного періоду судових засідань Софія вже вийшла заміж за Станіслава Лянцкоронського, який володів Скалою Подільською. І Софія, і Станіслав мали величенькі борги, а також по кілька активних судових справ.
Суд у Скалаті направляє возного для перевірки замку в Підгайцях, однак Софія його не допускає для оглядів замкових підвалів.
Справа, фактично, стояла на місці до 1615 року, поки з полону не повернувся Стефан Потоцький, який надав їй нового прискорення. Софія таки була змушена допустити возних до огляду замку, але вони зафіксували кілька запечатаних бочок і мішків, які жінка й намагалася віддати Стефану в залік скарбу, причому навіть не розпечатуючи. На такі умови Потоцький не погоджується, а починає збирати військо для штурму Підгайців.
У 1617-му помирає Станіслав Лянцкоронський, а за рік Потоцький з 600-ма найманцями (серед яких козаки і серби) бере замок в облогу, і Софія погоджується сплатити борги. В залік величеньких статків йдуть три міста (Бучач, Чортків і Вербів), 23 села та коштовності на 20 000 злотих.
Та куди насправді подівся справжній скарб Потоцьких досі не відомо. Цікаво, що Софія Гольська в ході судових засідань жодного разу не послалася на вину, як тепер би сказали, в «дерибані» скарбу двома попередніми власниками замку в Підгайцях, покійними Станіславом і Яном Гольськими, що, безумовно, поліпшило б її позицію в суді. Вона заперечувала саме існування скарбу, але у підсумку змушена була сплатити повний його еквівалент…
Підготував Роман КИПИБІДА
Читайте також:
10 цікавих фактів з життя Івана Франка