Вівторок , 07.12.2021

Один дідич з Тернопілля витягував з безвиході цілу плеяду галицьких громадських діячів

Він товаришував з Олександром Барвінським та Іваном Пулюєм. На нього працював Іван Франко. Він підставив плече і став «злітною смугою» для багатьох митців 19 століття.

Володислав Федорович

Йдеться про Володислава Федоровича – відомого мецената, підприємця, політика, депутата польського сейму, культурного і громадського діяча.

До нього, в родинний палац у с.Вікно на Тернопільщині, з’їжджалися діячі культури, письменники, художники з усієї Європи. Там вони мали можливість творити, розвиватися, досліджувати історію держави. Адже за своє життя батько і син Федоровичі зібрали величезну колекцію шедеврів живопису та цінну бібліотеку старовинних книг і архівних матеріалів.

  • Володислав Федорович меценат, фінансував українські освітні, а також мистецькі та археологічні проєкти, зокрема товариство «Просвіта», підтримував стипендіями сотні українських студентів, надавав матеріальну допомогу українським і польським митцям, сприяв затвердженню фонетичного правопису в Галичині на державному рівні, – каже Ігор Набитович, український і польський літературознавець, перекладач, доктор філософії Українського Вільного Університету в Мюнхені (Баварія), професор, під час презентації своєї книги «Дерево життя літературного роду: Іван Федорович, Володислав Федорович, Дарія Віконська».

Знайомий із Пулюєм та Барвінськими

Навчався Володислав Федорович у Тернопільській гімназії. Під впливом і опікою директора Василя Ільницького, учасника «Собору руських учених», гімназист зацікавився філософсько-історичними науками і мистецтвом. Учнями цієї гімназії на той час були також: майбутній український учений Іван Пулюй, брати Барвінські — згодом провідні діячі “Просвіти”, Іван Горбачевський – відомий зараз хімік-винахідник, громадсько-політичний, освітній діяч, кандидат на Нобелівську премію з фізіології та медицини 1911 р., дійсний член Наукового товариства ім.Шевченка. Таке оточення позитивно впливало на світогляд молодого українського шляхтича та його ставлення до рідного народу.

Після завершення навчання у Тернополі Федорович виїхав до Відня, де два роки навчався у темтешньому університеті на правника, а у вільний час – на художника. Перейшов для завершення навчання у Львівський університет, а далі навчався ще й у паризькій Сорбонні і багато мандрував.

Терезіанська академія для шляхетських дітей у Відні, де навчався Володислав Федорович

Гостинний маєток-музей

Із 1871-го, після смерті батька, Володислав Федорович став повноправним власником родинних маєтностей. Федоровичам належали, окрім Вікна, також села Шляхтинці й Чернихівці, містечко Товсте тощо.

«Власник Вікна передплачував усі українські часописи, які виходили в Галичині, історичні та культурологічні журнали польською мовою, а також замовляв книжкові та журнальні видання іншими мовами – німецькою, французькою та англійською», – пише Ігор Набитович  у книзі «Дерево життя літературного роду».

  • Він давав багато грошей, підтримував і письменників, і художників. В його садибу у Вікні, яка була

    Артур Гроттґер – художник-графік, який є яскравим представником романтизму в Галичині

    влаштована на зразок італійського будинку, любили приїжджати люди. Наприклад, у 1870 роках приїхав український маляр Корнило Устиянович. Володислав Федорович попросив його розписати церкву, яку побудувала Софія Чорторийська в 1826 році у Вікні. Приїжджав і польський художник Артур Гротгер. Він довший час жив у Вікні і зробив дуже багато портретів. Любив приїжджати і Микола Івасюк, автор знаменитої картини “Вїзд Богдана Хмельницького до Києва”. Також малював портрети Федоровичів, – розповіла під час презентації книги «Дерево життя літературного роду» Галина Івашків, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.

Окрім гостинного палацу, зразкового господарства і розкішного саду, краєзнавців та митців сюди приваблювала унікальні бібліотека та багата колекція творів мистецтва. Федоровичі зібрали велику кількість старовинних книг та архівних матеріалів, за які могли би позмагатися європейські музеї.

Польський дослідник кресових резиденцій Роман Афтанази описав збірку палацу у Вікні:

“Протягом свого життя спромігся Володислав Федорович зібрати у Вікні близько 300 полотен доброї італійської та фламандської школи XVI–XVII ст. Одну з картин, а саме “Старець та дівчина”, вважали оригіналом Кранаха-старшого… Поряд з картинами і рисунками збирав Федорович також мініатюри, кераміку, переважно місцеву, порцеляну різних фабрик, польську та східну зброю, археологічні та геологічні експонати. Багатою, можливо, найбільшою в цій частині краю була колекція слуцьких поясів і, насамперед, старих килимів, які виробляли давніше в цих околицях. Родинний архів містив близько 15000 документів, починаючи від XV ст починаючи з XV ст., серед яких майже 10 000 листів за 1835 – 1870 рр. Бібліотека нараховувала близько 20 000 томів, серед них багато стародруків».

Кімната в палаці Федоровичів

Рятує з безвиході Терлецького і Франка

Допомагав Федорович і талановитим видатним діячам, які знаходилися у фінансовій скруті чи духовній депресії. Так, упорядковував бібліотеку родинного архіву в Федоровича Остап Терлецький. У Львові він у дуже важких матеріальних умовах мешкав разом з І.Франком, М.Павликом, не маючи українського громадянства. Федорович надав йому матеріальну допомогу і переконав виїхати до Відня, де Остап згодом проявився, як публіцист і науковець..

А в 1883 р. після виходу з тюрми Івана Франка, Володислав Федорович запропонував роботу і йому, що стало для Франка великою школою як біографічного жанру, так і досліджень історії ХІХ ст.

  • Так як Володислав Федорович був головою «Просвіти», то у Львові вони зустрічалися з Іваном Яковичем Франком. Той якраз вийшов з коломийської тюрми і в такій був, можна сказати, крайності – ні копійки за душею. І Федорович попросив його написати про його батька Івана Федоровича. Так він хотів прославити свій рід, – розповідає Ганна Чемера, засновниця і упорядниця історико-краєзнавчого музею в с.Вікно.

За словами Ганни Чемери, в той час 27-річний Іван Франко був у дуже скрутному становищі і безвиході. Настільки, що коли вийшов із тюрми і побачив на мості загублену кимось булку, що схопив її і з задоволенням їв, бо не мав грошей купити. Він радо погодився на запрошення Федоровича, і приїхав до Вікна на 100 днів. Отримував по 25 ґульденів щомісячно. У бібліотеці Федоровичів Іван Франко в 1883—1884 pоках опрацьовував архівні матеріали, написав велике дослідження «Гримайлівський ключ».

  • Там описано всі поля тодішньої Гримайлівщини, хто скільки полів мав, луків, які там були стави, сіножаті, все розписано по гектарах. І я, описуючи історію Гримайлова в двох частинах, користувалася цими напрацюваннями Франка. А ще, Іван Якович написав “Панські жарти” із тих матеріалів, які він читав у архівних листах. І “Розмова про гроші і скарби”, «Панщина та її скасування в 1848 році», «Фінансове положення Галичини», «Лук’ян Кобилиця», свою найбільшу історико-публіцистичну працю «Життя Івана Федоровича і його часи», почав писати оповідання “На дні”, – пояснює Ганна Чимера. – Для Франка робота з кіпами документів була важкою, але іншої, щоб заробити на життя, він не мав. То якраз осіння пора була, і Франко часто задумано сидів на наших скелях, дивився, як опадало листя, і кажуть, що може його збірка віршів “Зів`яле листя” написана саме тут, – пригадує пані Ганна. – Колись я навіть написала статтю “По цій вулиці Франко ходив до нашої церкви”, про вулицю Долинна, якою Франко з Федоровичем часто ходили на Службу Божу.

Найбагатша етнографічна виставка – для наступника престолу

  • Той «гримайлівський ключ» добре «давав фору» Тернополю. Бо фактично все, що відбувалося у
    Граф Козєбродський

    Граф Козєбродський

    Тернополі, робилося з ініціативи і на гроші тих дідичів, які жили навколо Гримайлова, – каже історик і краєзнавець Сергій Ткачов. – Так як Володислав Федорович був не лише меценатом, але й дослідником історії і творчості свого краю, то в своєму палаці створив музей предметів старовини і історичних цінностей, знайдених під час археологічних розкопок навколо села, які він же й спонсорував. А ще – мав колекцію близько 200 зразків тканих килимів із різних місцевостей Західного Поділля. Тому й не дивно, що вперше в Україні, в Тернополі, у 1887 році саме Федорович був головою резонансної у культурному житті етнографічної виставки. Це було неординарне для провінційного міста видовища. У оргкомітет також входив і власник села Глібів – граф Козєбродський, а секретарем став Олександр Барвінський.

Як зазначають історики, вона була єдиною в Галичині за своїми розмірами і багатством. Ніде раніше не було такого, щоб просто неба, у старому парку демонструвалися твори народного мистецтва Галичини, стояли спеціально встановлені хати з Поділля, Надбужжя, Гуцульщини, Придністров’я. 25 молодих пар з Березовиці та Острова, що біля Тернополя, співали обжинкові пісні та водили хороводи. Брали участь селяни із 37 повітів – у традиційних костюмах з усієї Східної Галичини. На згадку їх фотографував тернопільський майстер світлини Антон Сількевич. Вийшло близько 50 знимок, з яких 20 досі є у фондах Тернопільського краєзнавчого музею. А писав про все це журналіст Іван Франко. Виставка стала грандіозною для тих часів панорамою матеріального та духовного життя українців Східної Галичини і увінчалася значним успіхом.

Павільйон етнографічної виставки в міському парку Тернополя

Ліда Вітрянна

Анонс

Дана публікація є другою частиною трилогії, яка розкриває постать Володислава Федоровича. Перша частина розкриває історичні передумови становлення Федоровича та його політичну і громадську діяльність. У наступній публікації ви дізнаєтеся про те, чому Володислав Іванович відкривав школи ремесел та за якою унікальною розсадою до нього з’їжджалися господарі з усього світу.

Довідка.

  • Зараз у селі Вікно Гримайлівської громади Тернопільської області розпочався процес створення музею Володислава Федоровича.
  • На базі історико-краєзнавчого музею у с.Вікно, започаткованого в 2007 році Ганною Чемерою, планують організувати виставкові зали зі зразками унікальних килимів, предметів побуту, експозиціями світлин та архівних матеріалів.
  • Тут проводитимуть майстер-класи з ткацтва.
  • Проєкт «Музей Федоровича у Вікні» реалізується в межах партнерської програми «Культура.Туризм.Регіони» Українського культурного фонду, Державного агентства розвитку туризму.

Читайте також:
Як дідичі з Тернопільщини вводили моду на українське серед австро-угорських вельмож