Терноград оперативно. достовірно. цікаво В Україні з’явився новий серіал – “Перевізниця”. Це проєкт української студії Starlight media і французької Gaumont, яка зняла відомий серіал “Нарко”.
“Перевізниця” відразу сподобалась українським глядачам, зазвичай вибагливим до кіно про війну в країні. То що ж у серіалі такого? Детальніше про це йдеться у матеріалі “Бі-Бі-Сі Україна”.
Попередні воєнні прем’єри в Україні часто починалися зі скандалу. Обурення навколо фільму “Юрик”, який, як і “Перевізниця”, вийшов на СТБ, було стільки, що маріупольці вимагали видалити його з будь-яких платформ. А фільм “Буча”, який автори називають “неймовірно потужним”, ще до показу викликав критику.
“Перевізниця” не стала наступати на ці граблі. Цей серіал не претендує на історичну достовірність, не показує хроніку подій у конкретному місті, і його не анонсували як щось неймовірне, тому й очікування не були зависокі.
Але це, звісно ж, не єдине, чим притягує глядачів “Перевізниця”.
Cюжет і персонажі
Психологиня Лідія (актриса Анастасія Карпенко) 23 лютого вирушає з Києва в Харків, щоб вмовити на розлучення свого аб’юзивного і владного чоловіка. Вони обоє з Луганська, переселенці, зі своїми сімейними скелетами в шафі. Та перш ніж виїхати, Лідія зустрічає попутницю і разом з нею в дорозі зустрічає війну.
З першими вибухами головна героїня, вже загартована подіями на Донбасі, вирішує не виїжджати за кордон, а стати безплатною перевізницею для інших людей, куди б вони не їхали – назад у Харків чи в Польщу.
У перші тижні війни, коли автобуси і потяги були переповнені, багато українців були такими перевізниками. Цим займався і режисер “Перевізниці” Євген Тунік (“Перші ластівки”), і саме в дорозі йому прийшла ідея створити за мотивами таких поїздок серіал. У дорозі, каже він у своїх інтерв’ю, людей часто можна пізнати глибше та ближче.
І справді, головній героїні доводиться перевозити різних людей – дівчину, яка зрадила сестру, а тепер їде на Харківщину підкуповувати суддю в надії повернути собі батьківську хату. А ще затуркану бабусю-одеситку, яка не розмовляла з онуком, поки його не мобілізували, чоловіка, якого дружина благословляє на нелегальний перетин кордону, і коханку колишнього, “ляльку в хутрі з собачкою”, яка насправді має глибоку особисту історію.
З одного боку, це доволі стереотипні персонажі. Але серіал про те, що, як каже критикиня Лєна Чиченіна, “в стереотипи вірити не треба, треба приглядатися до людей уважніше”.
“Здається, до чого там приглядатися, але ж ні, герої поступово розкриваються і показують себе з іншого боку, а їхні образи достатньо життєві, я не побачила фантазії, відірваної від реальності”, – каже про “Перевізницю” Чиченіна.
У серіалі є відлуння багатьох болючих тем, які існують в українському суспільстві – тут про сепаратизм і диверсантів, про корупцію і розкрадання гуманітарки, про російських пропагандистів та про ухиляння від мобілізації, а також про упередження до ЛГБТ.
Кадр з серіалу “Перевізниця”
Мабуть, комусь з переселенців не сподобається, що негативні персонажі родом з Луганська, але все ж такі ситуації теж бувають, каже кінокритикиня.
“Це нормальний показ нашої реальності. Люди різні – і у Львові навідники були, і ті, хто ностальгує за СРСР. У серіалі ми бачимо і хороших персонажів зі сходу, ось як вчителька української мови. Є у цьому серіалі своя складність”, – каже Чиченіна.
Хоча, як зізнається критикиня, їй самій, мабуть, хотілося би побачити ще більше складності в історіях персонажів.
Надто травматично?
У мене були побоювання, що “Перевізниця” стане надто травматичною для мене. Перші новини про напад Росії, перші вибухи – я не можу спокійно реагувати на кадри, які викликають такі сильні погані спогади.
Така реакція на кіно про війну є у багатьох українців. Наприклад, каже Чиченіна, люди часто не хочуть дивитися “20 днів у Маріуполі” – потужну документальну стрічку, яка вже отримала престижну премію BAFTA, а тепер претендує на “Оскара”. Вистачає трейлера, щоб зрозуміти, що цей фільм, попри його велику документальну цінність, для багатьох українців поки що занадто тригерний.
“Ми не хочемо це дивитися, кажемо собі, що подивимося це згодом. Але у “Перевізниці” немає цієї травматичності – це збалансований серіал, який навпаки може полегшити ваш стан”, – каже Чиченіна.
Автори фільмів і серіалів про війну в Україні часто говорять, що знімають їх, щоб нагадати іноземним глядачам про те, що війна триває, і якою ця війна насправді є.
“Перевізниця” не виняток. Саме тому серіал почали показувати на другу річницю війни не тільки на українському телебаченні, а і одночасно в Німеччині, Франції, Швеції, Австрії, Ісландії та Данії, а тепер очікують в Японії, Фінляндії, Латвії, Чехії та Словаччині.
Віктор Жданов, заслужений артист України, грає в одному з епізодів головну роль
Можливо для того, щоб серіал був ближчим до іноземців, один із епізодів присвячений французькій родині місцевого керівника “Червоного хреста”.
Мануель Алдуї з France Télévisions, ще одного європейського партнера у створенні “Перевізниці”, каже, що серіал “інтимний та легше засвоюється”, ніж новини чи документальний фільм.
Але разом з тим, це кіно і для українців також.
Війна виштовхує назовні багато психологічних проблем, які людина довго в собі замовчувала, каже в інтерв’ю британському Guardian режисер Євген Тунік. Він хотів би, що після перегляду українці більше почали говорили одне з одним.
Автори “Перевізниці” кажуть, що у серіалі вони говорять тільки на ті теми, які знають особисто, сцени також знімали обережно. Навіть акторів підібрали так, що їхні особисті історії часто перетинаються з історіями їхніх персонажів.
Між іншим, багатьох акторів глядачі могли раніше бачити у популярному серіалі “Спіймати Кайдаша”. А когось може привабити саундтрек “Перевізниці” – пісня Dakh Daughters “Інше місто”.
У серіалі є натяки на романтичні пригоди, як у сцені з військовим, який говорить Лідії, що вона “дуже гарна жінка, особливо на п’ятому тижні війни”.
А ще там можна зустріти багато жартів, які найкраще зрозуміють тільки українці. От як від дівчини з собачкою, яка каже, що має подружок, які обговорюють, “чи справжні губи в Арестовича”. “Зі свого досвіду скажу – трошки підколоті”, – пояснює вона.
Як каже режисер Євген Тунік, “це суміш драми і роуд-муві з комедійними фрагментами, які є частиною реального життя”.
Словом, таке кіно, яке можна і мамі порадити, і фанатам пригодницьких серіалів з Netflix.
Читайте також:
У Тернополі відбудеться довгоочікуваний концерт Оксани Білозір