Останнім часом мене дуже надихають пісні початку 2000-х. Не можу пояснити чому, але їх атмосфера, звучання, інструментал — щось у цьому відчувається дуже живе, справжнє, майже позачасове.
Я завжди мала особливу симпатію до культури того періоду: як у музиці, так і у кіно. Тож, в якийсь момент подумала — чому б не створити щось у цьому дусі?
Трек, над яким я працювала, складається з двох частин. Хотілося зробити щось контрастне і несподіване, і мені дуже сподобалося, як ці дві частини одночасно суперечать одна одній і все ж доповнюють. Перша — легка, мелодійна: пташиний спів, ніжний вокал, укулеле, ефект дзвінка телефоном. Вона з’явилася доволі швидко — майже з першої спроби. А от друга частина потребувала більше часу і зусиль.
Разом із Мирославом, моїм хлопцем і співавтором інструменталу, ми шукали звучання, притаманне хітам нульових. Він чудово впорався з вибором інструментів, а я змогла придумати вокальну партію, яка поєднує ностальгію з сучасністю. Результат — саме те, чого я прагнула.
Звісно, я не вважаю цей трек бездоганним — ні у плані вокалу, ні з технічної сторони. Але я б його слухала. А це рідко трапляється, бо зазвичай до завершених треків у мене завжди є купа питань. Музиканти мене зрозуміють.
Щодо теми пісні — це сталкінг. Це не історія про конкретну людину, радше зібраний образ. У мене не було досвіду нав’язливого переслідування в буквальному сенсі, але я розумію це відчуття. У певний період я й сама була нав’язливо закохана: постійно перевіряла сторінки однієї людини, намагалась бувати там, де він, телефонувала, слідкувала за його життям… Це дуже суперечливе переживання — від ніжності до нав’язливого божевілля: “або він мій, або ніякий”.
У моєму житті була й протилежна ситуація — людина, яка протягом п’яти років проявляла надмірну зацікавленість мною, хоча три з них ми навіть не спілкувались. Він дізнавався, де я працюю, надсилав подарунки, писав вірші, квіти… Навіть зовсім нещодавно знову з’являвся в онлайні, писав повідомлення, вибачався. Це виглядало дивно, часом навіть тривожно. Досвід був неоднозначний, подекуди моторошний.
Усе це — власні відчуття, чужі історії, фрагменти пісень та серіалів — я намагалася втілити в цьому треку. Він нетиповий для української поп-сцени. Так, можливо, це не ідеальний запис, але я пишаюсь своїм шляхом. Хочу робити українську музику більш різноманітною — з душею, зі змістом, подалі від шаблонних “хітів для радіо”. Мені здається, я рухаюсь у правильному напрямку.
Це вже восьма моя пісня і, ймовірно, перша з майбутнього ЕП. Запрошую вас послухати її й стежити за моїм розвитком. Дякую за підтримку — і приємного прослуховування!
Читайте також:
У селі Вікно відкрили Центр спільнототворення «Світлиця Федоровича»
