Терноград оперативно. достовірно. цікаво Два брати, прізвище яких Зелінгер, за словами Марії Войтович, на початку німецької окупації заховалися у божниці (так називали єврейську синагогу) і звідти відстрілювалися.
Синагога знаходилася неподалік того місця, де зараз розташоване музучилище, тобто при виїзді з сучасної вулиці Танцорова на Руську. Відомо, що від синагоги підземні ходи вели до Надставної церкви і далі у центральну частину міста.
– Пам’ятаю, мої батьки ще навіть дуже дивувалися, звідкіля у Зелінгерів така потужна зброя. – розповідає Марія Войтович. – Здається, вони мали навіть кулемети. Зелінгери відстрілювалися з божниці і потім заховалися у підземних ходах. Німці кілька разів намагалися їх дістати звідти, але ті завжди відстрілювалися. Хто їм приносив воду та їжу і як, я не знаю. Але знаю, що вони вижили. Так само вижили і ті кілька людей, які переховувалися разом з ними.
За словами пані Марії, після війни брати-партизани залишилися жити у Тернополі. Згодом один із них виїхав за кордон, інший – усе життя прожив у нашому місті. Похований на Микулинецькому кладовищі.
Документальних підтверджень про те, що у Тернополі під час війни були єврейські партизани і так само про те, що у тернопільських підземеллях переховувалися євреї немає. Можливо тому, що темі голокосту радянська влада свого часу не приділяла великої уваги. Скажімо, пам’ятний знак на місці загибелі понад 15 тисяч євреїв (тернопільських і з довколишніх сіл) при в’їзді у Петриків встановили тільки на початку 2000-их рр.
Але скупеньку згадку про Зелінгера нам все ж таки вдалося знайти на одному з ізраїльських сайтів присвяченому єврейським партизанам під час Другої світової війни. Там вказано, що Зелінгер був командиром групи, місце діяльності – Тернопіль, категорія – підземні борці. Більш розширеної інформації немає, пише сайт “Міщанського братства”.
До речі
Кілька згадок про збройний опір німцям у Тернопільському гетто також є у щоденнику українського філософа та журналіста Степана Годованого, який жив у нашому місті під час війни.
“Офіціяльно вже нема жидів, а неофіціяльно ще раз-у-раз десь знаходяться. Нині люди оповідають, що жиди ставлять завзятий опір в своїх криївках. Кажуть люди, що жиди мали вбити якогось німецького поліцая”. – написав Степан Годований у своєму щоденнику. Дата запису – 9 серпня 1943 року.
А вже наступного дня Степан Годований знову повертається до теми євреїв.
“Показується, що німці вчера в пивницях гетта викурили якусь комуністичну жидівську боївку. Вона крилася в глибоких норах підземних, а коли її викрили, вона відстрілювалася. Аж її зловили і ув’язнили”.
Читайте також:
Тернополянка розповіла про жахи єврейського гетто під час німецької окупації