Як 70 років тому у Тернополі шукали толкового журналіста?

70 років тому у тернопільській журналістиці була така ж сама проблема, що й зараз – низька заробітна плата і, як наслідок, відсутність необхідної кількості кваліфікованих кадрів.

Свідченням цьому є уривок зі щоденника українського філософа та журналіста Степана Годованого, який до і під час Другої світової війни проживав у Тернополі. Запис датований 14 серпня 1943 року. Цитуємо:
“Нині одержав лист з “Телєпресу”, який варт тут записати:
“Високоповажний Пане Докторе!
Вибачте, що не даю Вам спокою, але звертаюся ще раз до Вас, як до нашого щирого прихильника, з проханням підшукати нам відповідну людину на кореспондента “Телєпресу”. Правдива трагедія, що і двох репрезентаційних містах – Тернополі й Чорткові не годен підшукати когось, хто взяв би на себе обов’язок постачати нам матеріал до преси. Я добиваюся тому так усіма засобами дописувача, бо чого доброго ще хтось з поза нашої національної спільноти (має на думці поляків – ред.) буде нам посилати матеріял як би дійшло до того, що ніхто не знайшовся б і треба було б урядово встановити “наказного” кореспондента. Прошу дуже когось вишукати – даємо дуже добрий “аусвайс”, 20 сот. від стрічки, зворот коштів пересилки матеріялів і зворот коштів передплати за “Львівські Вісти”, “Тернопільське слово”.
Я пишу рівнозначно ще раз до Українського Окружного Комітету в Тернополі, бо справа важна і пильна. Місце кореспондента на Тернопільщину вакує давно, матеріялів треба і як на сміх “Тернопільське слово” виходить без матеріалів з Тернополя.
Прошу ще раз вибачити, що турбую Вас цими справами, але іншого виходу не бачу. З правдивою до Вас пошаною Володимир Балагура, Львів, Коперніка, 5, м. 10. “Телєпрес”.

Ось такий лист процитував у своєму щоденнику Степан Годований. А далі у щоденнику знаходимо його міркування з приводу даної вакансії.
“Це вже другий лист цего літа. Біда з українцями, до журналістики не рвуться. Правда, що лихо оплачують, 20 сот. від стрічки – це нічо. Хто тепер схоче місяць сушити собі голову дописами за 120 злотих. Повинні давати від рядка бодай 50 сот., тоді можна б заробити бодай 250 зл. місячно (5 фунтів масла)”. – написав Степан Годований у своєму щоденнику.