Терноград оперативно. достовірно. цікаво Білорусь, як виявляється, країна контрастів. Це помітно ще на кордоні, де за контрабанду вважають абсолютно все, починаючи від кілограма картоплі і закінчуючи моноподом (селфі-палкою). Проте, не все так погано, ба навіть весело.
Торішня зустріч із Білоруссю почалася з кордону «Нова Рудня – Виступовичі».
Якщо «українців» можна пройти без проблем за годину-дві, залежно від черги, то з «братами» таке не вдасться. По-перше, вони нереально повільні, мов гігантські равлики, але без свого панцира.
По-друге, знайдуть до чого «докопатися», от тільки їх задирки зазвичай такі банально-нудні, що не знаєш, чи то спати лягати, чи сміятися з них варто. Проте давайте по черзі.
Пропускний пункт «Нова Рудня – Виступовичі» характерний найдовшою нейтральною смугою – майже 16 км. Попри це, тут є своє село і навіть магазин. Цікаво, кому ж люди податки платять?
По суті, ні Україна, ні Білорусь не має права втручатися у їх життя, от і існують собі «переселенці» вроді й десь, але й ніде одночасно. Жаль, не було часу зупинися та запитати, а то ще знадобиться десь втекти, а тут гоп – і своя місцина, куди загребуща влада не суне руки.
Справжні пригоди починаються вже на самому кордоні. При в’їзді автівку оглядає митник. Як ворона на блискуче, так і він цілиться на мій монопод – крутить його в різні боки, ніби меч джедая, а потім ще й допитує:
– А що за вилоподібна палка?
Я ледь в осад не випала з того питання. «Боже, юначе, яка вилоподібна??? У вас що, в Білорусі, селфі-палки не бачили», – думаю я та стараюся не розсміятися йому в лице. Сяко-тако пояснюю, що то за штукенція і на прикладі показую для чого вона. Та не нут-то й було! На кордоні фотографувати зась – мало не «вліпили» 20 євро штрафу, за те, «что не уважаешь закон».
Як виявилося, на цьому все тільки почалося.
Нещасний кульок картоплі, який і двох «киль» не важив, білоруські митники-трударі прийняли за контрабанду. Ось так я і стала вперше в житті контрабандистом. І чого нам тільки не виспівували:
- «да вы контрабандисты, хотите нашу картошку чистокровно белорусскую уничтожить»;
- «вас власти послали, чтобы настрои вражеские укрепить»;
- «да вы нам паразитов везете» і багато-багато іншого.
На щастя, кількагодинні співи-причитання закінчилися тим, що нам анулювали в’їзд і виперли з кордону.
А на нейтральній смузі, де ми провели цілу ніч, не так вже й погано: ліси, білки з косулями бігають, тихо і небо якесь незаплямовано чисте від влади. Так і хочеться щезнути. А й справді, хто ж шукатиме тебе там, де немає нічого?
Наступна зміна на кордоні нас вдало пропустила, от тільки цього разу прискіпувалися до таблеток від кашлю. Для них, як виявляється, все що від грипу – наркотики.
– У нас свои препараты есть, если сильно надо. А вообще, картофельные примочки делают и сок пьют – от всего помогает, – каже один з їхніх картопляних фанатів.
Про сумнозвісну сутичку нагадує анульований в’їзд у паспорті і табличка в зоні митного контролю, де чорним по білому написано, що з картоплею в’їзд суворо заборонений. Жаль, що ми не розгледіли її вчора.
Сама країна, як каже мій знайомий, «законсервована совдепія». То й не дивно, адже тут все однакове – у селах плоти, а то й хати не відрізнити. От якби хильнув зайвого, то невідомо до кого б забрів. Чимось нагадало всім відомий фільм «З легким паром».
Приємно здивували дороги, які на порядок кращі, ніж в Україні. От тільки на них сильно не роз’їздишся, бо майже в кожному селі стоїть камера, що знімкує порушників, та роз’їжджають «транспортники».
Особливо хотілося б виділити населений пункт «Мир», головною родзинкою якого є замок з кількавіковою історією. Сама фортеця розташована на річці Міранка в Корелічському районі.
Точної дати заснування Мирського замку немає, проте відомо, що до 1568 року ним правили Ільінічі. До речі, саме їх назву він і має. Хто б і що не говорив про білорусів, проте вони дбають про свої історичні та культурні пам’ятки. Фортеця знаходиться в ідеальному стані як ззовні, так і зсередини. Довкола облаштований неймовірний сад зі ставом та невеликий лісок. Всередині замку розмістили кафе, невеличкий музей та в одній із частин готель (до речі ціни там космічні – за ніч найменше доведеться віддати від 50 доларів). А от власна екскурсія (без історикознавця) безкоштовна – ходіть та роздивляйтеся скільки завгодно.
Біля фортеці розташована велика платна та значно менших розмірів безкоштовна стоянки.
Білорусь – це країна контрастів. Тут можна знайти села «законсервованого СРСР» із незайманою природою, так і надзвичайно дорогі розваги і технології, що гуртуються у великих містах. Проте всюди чисто, а люди веселі й привітні. Тішить і те, що для в’їзду українцям не потрібна віза і закордонний паспорт – з нашим, українським, пускають до 90 днів. Хоча їхати можна і з закордонним, проте обмеження в перебуванні ті ж самі.
До речі, за весь час перебування в Білорусі – майже тиждень і поверх 10-ти об’їжджених областей – ми так і не зустріли ні однієї грядки з картоплею. Хм, може вони її вирощують в бункерах під землею з грифом «Таємно»? Проте це вже зовсім інша історія…
Христина СЛОТА
Фото авторки
