Терноград оперативно. достовірно. цікаво — Перше, що здивувало в Польщі — ідеальна чистота біля сільських будинків. Скрізь заметено, пострижені газони. На дорогах є розмітка, світлофори, — розповідає 45-річна Тетяна Броніковська з міста Чортків на Тернопільщині.
Шість років живе у польському селі Сарнув поблизу міста Катовіце. Працює вихователькою у дитсадку, пише gazeta.ua.
— У Польщу переїхала до чоловіка, з яким познайомилася в інтернеті. Мову вчити не спішила, бо між собою розмовляли російською. Але скоро зрозуміла, що не можу зробити елементарних речей: піти в магазин, купити квиток на автобус, запитатися про щось на вулиці. Відчула себе чужою. Тоді чоловік почав говорити тільки польською, щоб я швидше її вивчила. Намагалася дивитися телевізор.
Перший час не могла звикнути, що люди на вулицях усміхаються. Якось перехожий запитав мене, чи все в порядку, чому така сумна. Хоча йшла зі звичайним виразом обличчя. У селі є українці, вони працюють на місцевому комбінаті, де вирощують помідори. Їх легко впізнати — ходять напружені, сконцентровані. Поляки — набагато розслабленіші.
Доки не могла добре говорити, працювала нянею, офіціанткою. По ночах викладала товари в магазині. Коли вивчила мову, сусідка порекомендувала мене директору державного дитсадка з сусіднього села Стрижовіце. Я занесла документи: диплом, грамоти і дитячі книжки, які видала в Україні. Взяли на роботу помічником вихователя. За півтора року, коли звільнилося місце, підвищили до вихователя.
На цій посаді працюю два з половиною роки. В садочку є п’ять груп, в одній максимум — 25 дітей. Крім вихователів, працюють учитель англійської, логопед, психолог, завгосп, чотири кухарки та двірник. Колеги допомогли влитися в роботу. Запитували, чим можуть допомогти, що потрібно показати. Перший час постійно говорили: “Таня, усміхайся”. Я була заклопотана, переживала за роботу.
В Україні на зборах в дитсадку говорять про організаційні речі, перевірки, методики навчання. В Польщі вирішують, як допомогти якійсь дитині. У обов’язки помічника вихователя входило накривати і прибирати стіл, дивитися за порядком, дітьми, допомагати вихователю.
Зараз відповідаю за стосунки з дітьми та їхніми батьками. Як і в українських садочках, проводжу заняття для старшої групи. Один день — одна тема. Наприклад, вивчаємо про море. Можемо спочатку його малювати, потім грати в морську гру, вчити про нього вірш, почитати казку.
Уранці дитсадок безкоштовний, після обіду — платний. До 13:00 дітям викладаємо обов’язкову державну програму. Якщо батьки їх не забирають, за кожну подальшу годину доплачують 1 злотий.
Досі не звикну, що в нашому садку немає денного сну. Дивно, як 2-річні чи 3-річні не хочуть спати. Після обіду всі лежать на килимі, слухають казку чи відпочивають під музику. Якщо хтось засне — переносять на матрас.
Раз на тиждень приїжджають спеціалісти, які вчать дітей їздити на конях. Двічі на місяць — ляльковий театр.
— Також запрошуємо фокусників, музикантів. Організовуємо майстер-класи, наприклад, із виговлення мила. Їздимо з дітьми в кінотеатри, лялькові театри, кав’ярні, ігрові центри. Це все оплачують батьки, — продовжує Тетяна Броніковська.
— Дітям завжди пропонують вибір. На сніданок — чай чи кава, канапка з шинкою чи з сиром. Здивував випадок, коли дитина не хотіла їсти бутерброди. Завгосп пішла в магазин і купила те, що вона просила. Для дітей завжди є добавка.
Тетяна Броніковська шість років живе у польському селі Сарнув
Поляки люблять канапки. Дітям часто дають їх на сніданок, підвечірок. Крім цього, годують сирками, йогуртами, сосисками, яєчнею, мюслями. На обід — перша і друга страви, компот. Раз на тиждень — риба, в інші дні — м’ясо. Постійно свіжі фрукти, овочі. У групі весь день на столі компот, мінеральна вода, горішки чи сухофрукти.
Коли пропрацювала рік вихователькою, дали ще години психології. Займаюся з дітьми індивідуально. В українському садку мала найвищу категорію і майже найбільшу зарплату. Але прожити на неї не могла й двох тижнів. Доводилося постійно позичати.
У Польщі зарахували 18-річний стаж роботи, але не категорію. Довелося починати все спочатку. Помічником отримувала 1300 злотих — 9,5 тисячі гривень. Вихователем мала 14,6 тисячі. Зараз із годинами психолога — 16 тисяч гривень. Маючи найменшу зарплату, можу заощаджувати.
У селі є салон краси та супермаркет
— У Польщі люди часто переїжджають у приміські села, щоб жити на природі. Бачу, як щодня їздять на роботу в місто, — розповідає Тетяна Броніковська. — Моє село — маленьке. Але в ньому є супермаркет із самообслуговуванням, два магазини, перукарня, салон краси та пекарня, де завжди можна купити свіжий хліб. Також є невеличка клініка з одним лікарем, медсестрою й аптека.
Пенсіонери в основному ходять у клуб, де проводять різні зустрічі й заняття. Там також багато гуртків для дітей. Показують фільми, з концертами приїжджають колективи з інших сіл. Усе безкоштовно.
Після переїзду позбулася звички рахувати перед касою, чи вистачає на все грошей і обирати, без чого можу обійтися. В Україні на продукти йшло все, що залишалося від зарплати. Доводилося економити — м’ясо купувала не часто, рибу — лише на свята. Тут на харчування витрачаю менше.
Економити доводиться на комунальних послугах — електрика, газ, вода дорогі. В місяць на них витрачаємо від 700 до 800 злотих (5-6 тис. грн. — ГПУ). Мало людей опалюють будинки газом. Як і більшість, маємо котел, що працює на вугіллі. Дехто встановив сонячні батареї.
Речі намагаюся купувати на розпродажах. Наприкінці сезону на них роблять знижки до 80 відсотків. Зараз можна за безцінь придбати дорогі шкіряні туфлі. Коли чогось немає в магазині — замовляю через інтернет. Якщо річ не підійшла чи не сподобалася, її можна відправити з кур’єром назад.
Щось дороге, наприклад техніку, поляки купують переважно у кредит, який розтягують на кілька місяців. Я не пробувала, бо ще з України маю до цього страх.
Автор: Юлія МЕЛЬНИК