Терноград оперативно. достовірно. цікаво Заручником розбіжностей між обласною і районною владою та Церквою стала популярна серед туристів пам’ятка – руїни Червоногородського палацу у Заліщицькому районі на Тернопільщині. Через неузгодженості три роки тому обвалилася одна з двох веж палацу, зведених на початку ХІХ ст.
Але це ще не все – у 2016-му, – коли справа збереження пам’ятки зрушує з місця, з’явилася дезінформація, що на її терені планує звести собор УГКЦ. Сумбур вносять при тому, що ця конфесія не має жодного відношення до руїн у Червоногороді – їх власником ще з часів президенства Леоніда Кучми є УАПЦ. Вона має щодо цього місця вже розроблені плани: розбудову монастиря.
«На території Червоногородського замку поблизу села Нирків Заліщицького району планують збудувати Собор греко-католицької церкви», – йдеться у повідомленні тернопільського видання, яке розтиражувало столичне видання. Для підтвердження цього було наведено цитату нібито від голови Заліщицької райадміністрації Бориса Шипітки. Але сам посадовець у розмові з кореспондентом РІСУ заперечив автентичність цих слів.
Готові надати ділянки
«Я ту фразу абсолютно не говорив, – розповідає Б. Шепітка. – Про жоден собор мова не йде! Храм будують на території сільської ради Ниркова, кілометрів за п’ять від палацу. І жодного відношення до цієї пам’ятки він не має. Я ж хочу, щоб для туристів запрацював не тільки палац (тепер у руїні – авт.), а й водоспад».
Те, що реколекційний центр будують поза популярними руїнами, підтверджує і головний спеціаліст управління культури Тернопільської облдержадміністрації Ярослав Пелехатий.
– У цьому центрі буде храм, відпочинкові кімнати, інші потрібні приміщення. Все погоджено і вимог законодавства витримано, – говорить він. – Реколекційний центр стоятиме у зовсім іншому місці, ніж пам’ятка.
Водночас влада зацікавлена у тому, щоб у Червоногороді були умови для туристичної галузі, щоб там надавали відповідного рівня послуги, наголошує голова Заліщицької райдержадміністрації.
«Наш задум щодо її майбутнього полягає у тому, щоб відродити пам’ятку, залучивши інвесторів. Адже силами місцевого бюджету цю справу неможливо втілити. Ми готові прийняти державного, приватного, закордонного – будь якого інвестора. Поки такого не знайшли, перебуваємо на стадії обговорення, доносимо інформацію про пам’ятку, про нашу готовність, про наявність людського ресурсу, про нашу готовність виділяти ділянки для реальних проектів. Наразі пропозицій дуже багато, але справа поки не зрушила далі розмов».
Спершу потрібно облаштувати дорогу до урочища, а це вартісний проект, зазначає керівник району. Справа залежить від приходу інвестицій.
Про своє будівництво у Ниркові розповідають у Бучацькій єпархії УГКЦ.
«Ми будуємо реколекційний центр у селі Нирків. Цей центр працюватиме і для дітей, і для дорослих, і для священиків, – говорить генеральний вікарій Бучацької єпархії УГКЦ о. Володимир Заболотний. – Звісно, що у кожному реколекційному центрі є церква або каплиця. Але у Ниркові це не буде собор».
Чому впала стара вежа
Як каже Я. Пелехатий, із часів президенства Леоніда Кучми руїни в Червоногороді (окремо слід згадати про будівлю костелу) належать УАПЦ – їх віддали для розбудови монастиря святих апостолів Петра і Павла. Розпорядження голови Тернопільської облдержадміністрації Василя Коломийчука про передачу УАПЦ датоване 10 червня 2001 р. Тепер ця конфесія має свідоцтво права власності на споруди.
Надзвичайно прикрим випадком для туристичної спільноти, громади краю і для самої Церкви стало те, що у квітні 2013 року там упала частина однієї з двох веж. Відтоді й досі можна почути, що релігійна організація винна у цьому.
«Потрібно вилучити у церкви вежі і передати їх державі або шукати інвестора, – говорив тоді сільський голова Ниркова Іван Безушко. – Інвестори цікавилися цією територією неодноразово. Адже там можна звести відпочинковий комплекс таких масштабів, як «Буковель». Уявіть: територія – 82 га. Поблизу є Джуринський водоспад, ліси. Тільки за одні літні вихідні там буває до 2000 людей. Їдуть люди не лише з України, а й привозять своїх знайомих із Польщі, Італії, США».
Одначе не все так просто: УАПЦ отримала пам’ятку від обласної влади, але впродовж тривалого часу не могла отримати землю під нею. У влади району в минулі роки було інше бачення розвитку Червоногороду – місцеві намагалися самостійно знайти інвестора. А тому Церква не могла проводити жодних робіт із відновлення пам’ятки чи бодай її консервації. Внаслідок цього у 2003 р. навіть не спромоглися використати 1 млн грн, виділених Кабміном для реконструкції архітектурного комплексу.
– Тільки нещодавно Заліщицька районна рада прийняла рішення про виділення землі для УАПЦ – ділянки під самою пам’яткою, – говорить Я. Пелахатий. – Тернопільська єпархія УАПЦ вже веде перемовини з архітекторами щодо проекту. До того, як виділили землю, жоден архітектор не взявся б до роботи. Що вже говорити про відновлення…
Плани УАПЦ
Таким чином Червоногородські мальовничі руїни палацу стали заручником ситуації через різне бачення їх майбутнього. Пошуки виходу із скрутного становища зайняли певний період. 17 вересня 2015 р. архиєпископ Тернопільський УАПЦ Мстислав (Гук) обговорював долю пам’ятки з головою Заліщицької райдержадміністрації Борисом Шипіткою, головою районної ради Іваном Дроздом та посадовцями, відповідальними за збереження пам’яток і взаєминами держави з Церквою.
«У ході зустрічі було обговорено шляхи співпраці між Церквою і громадою Заліщицького району, розвиток монастиря св. первоверховних апостолів Петра і Павла УАПЦ, що в Урочищі Червоне. Владика запевнив очільників району у підтримці щодо вирішення цих проблем», – повідомляв офіційний сайт Тернопільської єпархії УАПЦ. У квітні 2016 р. владика заявив, що уже триває робота над оформленням документації монастиря.
«Зараз ми оформляємо землю, ділянку площею 23,4 сотих, яку нам надала районна рада 25 травня цього року, – повідомив РІСУ владика Мстислав. – Раніше, але також цього року, нам виділили ділянку під костелом. Звичайно, що плануємо зберегти автентичний вигляд пам’ятки. Хочемо відновити вежі і є люди, готові допомогти. Але це робота не одного року, адже зараз меценати допомагають армії. Тільки виготовлення проектної документації на відновлення костелу обійдеться у приблизно 200000 грн. У майбутньому у комплексі буде монашество, буде робота з молоддю».
З історії пам’ятки
До слова, руїни у Червоногороді – не замок, як це часто пишуть ті, хто там ніколи не був, або побував і не розібрався в історії пам’ятки. Це залишки палацу початку ХІХ ст., зведеного на місці розібраного замку. Червоногород – історичне поселення біля села Нирків теперішнього Заліщицького району Тернопільської області за 105 км від обласного центру. Дерев’яні укріплення тут існували уже в княжі часи. У 1615 р. львівський каштелян Микола Данилович звів у Червоногороді кам’яну фортецю, яка зазнавала численних руйнувань. Власник пам’ятки Кароль Понінський у 1820 р. переробив її у палац. Його синові Владиславові не подобалися старі башти замку і мати, Гелена з Гурських Понінська, наказала розібрати дві позосталі башти до фундаменту, а на їх місці збудувати нові: вищі та ширші.
У 1833 р. Владислав помер. Згодом померли молодими й дві молодші доньки Г. Понінської Гортензія та Гелена. Княгиня дуже сумувала за дітьми і в 1835 р. замовила в Римі у відомого скульптора Бертеля Торвальдсена мармуровий надгробок. Митець працював над шедевром сім років. Перед тим, як роботу Товальдсена встановили у Червоногороді, витвір із зображенням померлих у супроводі Генія Смерті та розпачливої матері протягом року демонстрували усім охочим у Львові, де відтоді часто проживала розпачлива мати. Г. Понінська присвятила себе благодійності і в 1846 р. заснувала у Червоногороді монастир Сестер Милосердя, які займалися вихованням сиріт та опікували хворих.
Під час Першої Світової війни російські війська понищили палац, а їх офіцери викрали звідти цінні меблі. Коли ж війна закінчилася, у маєтку жили вдова Марія Любомирська із Заморських та її донька, Ядвіга Свяжавська. Під час «обміну населенням» між УРСР та ПНР із Червоногорода виїхала значна частина жителів. В радянські часи пам’ятку розбирали для зведення колгоспних будівель, зокрема свинарників. У 1970 р. село зняли з реєстрації.