Терноград оперативно. достовірно. цікаво Відомий в Україні й Іспанії саксофоніст, який встиг пограти з легендарними гуртами і підкорити площу Мадрида Василь Карапулько розповів про авантюризм вуличної музики й співпрацю та знайомство з Сергієм Шишкіним.
– Тож, з чого почалася ваша спільна творчість?
– З Сергієм ми познайомилися на ювілеї Грицька Лук’яненка, керівника київського гурту «Рутенія». На той момент я щойно повернувся з Іспанії, де прожив сім років. І після знайомства ми майже одразу відіграли три концерти, перший з них – там-таки на ювілеї, а потім – ще два, теж у Києві.
– Ви також берете участь у записі його пісень.
– Так, у нас є спільний альбом, причому записували ми його по Інтернету, одразу на три міста. Сергій писав тут, я – в себе на студії у Тернополі, а зводилося це все у Києві.
– У вас, наскільки знаю, є величезний досвід виступів якраз у ролі вуличного музиканта…
– Як то буває серед людей, які обертаються у спільних колах, ми з Шишкіним «знайомилися» кілька разів. І от якраз перше знайомство відбулося на початку 90-х, коли я грав на вулиці – чи, точніше, у «Трубі», підземному переходів під Майданом Незалежності у Києві. Тоді я робив це з легендарним київським гуртом «Вій», відіграв з ними три роки – на фестивалі «Альтернатива», відкритті Українського дому… Тоді посперечався з «Братами Гадюкіними», чиє місто краще. І незабаром з’явилася їхня пісня «Файне місто Тернопіль»: «Камон, Вася, старайся не трусити попіл…». То це я – той самий Вася, до якого вони звертаються.
– Ви – музикант, затребуваний не лише в Україні, а й за кордоном.
– Ось кілька днів тому я повернувся з Іспанії, де грав на іспанському весіллі. Завдяки тому, що прожив у цій країні досить довгий час, добре знаю іспанський музичний репертуар. Хоча на весіллі переважно грав джаз.
– На вулицях якого міста вам найкомфортніше грати?
– Мені будь-де добре грається. Але енергетично набагато цікавіше музикувати на вулицях міста,за спиною якого – багато років і хороша історія. Це помітно по будинках, залишках давніх городищ… Такі речі одразу відчуваються.
– Як вам володимирська публіка?
– Приємна і гарна. Хотілося б, звичайно, побільше слухачів. Але вулична музика – то, власне, така штука, що прийде тільки той, хто почув і вподобав. У цьому закладений певний авантюризм – ти ніколи заздалегідь не знаєш, для скількох людей гратимеш і як тебе сприймуть. Але Шишкін – то ще той авантюрист (сміється. – авт.).
– У Володимир ви вперше? Як враження?
– Так, уперше. Вже побував на городищі, бачив церкви, дуже гарна нова, дерев’яна. Хотілося б, щоб пам’ятки були більш відкритими – зараз забагато реклами, яка їх затуляє. Раритети, старі будівлі – це те, що в такому місті, як Володимир, слід демонструвати насамперед. Хочеться, щоб вони були відкриті очам, аби навіть той, хто просто проїжджає містом, міг їх побачити, звернути увагу. Бо навіть Данила Галицького,який стоїть над дорогою, розгледіти за деревами і плакатами важко.
– Ви відвідали Володимир якраз у день його іменин. Що побажали б місту?
– Насамперед миру, щоб не гинули сини нашої землі на війні. Щоб всі були здоровіші і заможніші, а на вулицях міста побільшало радісних, щасливих облич.
Джерело: slovopravdy.com.ua