Терноград оперативно. достовірно. цікаво Кожен регіон Польщі навчився приваблювати туристів якоюсь власною фішкою. Це можуть бути гори, старовинні замки, море, культурні особливості…
Вармінсько-Мазурське воєводство зробило ставку на інше. На екологію. Пише Володимир Ільченко на Mandry.
Тут немає промислових підприємств, природа чиста й первозданна. Продукти походженням із цих земель вважаються найчистішими, одне слово – сюди приїздять оздоровлюватися. І не тільки поляки, а й німці, голландці, італійці, англійці
Ще донедавна Мазури були наводнені росіянами, які прибували сюди з сусідньої Калінінградської області в рамках спрощеного прикордонного руху. Щоправда, не для оздоровлення, а на закупи та для розваг. Торік польська влада цю лавочку прикрила, тож нині про колишню «російську присутність» нагадують хіба що поодинокі вивіски їхньою мовою на крамницях та закладах харчування.
Тепер тут розраховують на приплив туристів з України, оскільки по-перше, ми отримали безвізовий режим із Євросоюзом, а по-друге, з 23 червня з Києва до міста Ольштина – адміністративного центру Вармінсько-Мазурського воєводства – літатиме чартерний літак. Про переліт домовилися українець, власник туристичної компанія «Феєрія» Ігор Захаренко і місцеве воєводство. Активним «лобістом» цього сполучення виступив віце-маршалок воєводства – теж українець, хоча й польського походження, – Мирон Сич. Це відомий польський політик, який кілька років був депутатом Сейму, проте відмовився від депутатства на користь адміністративної роботи в регіоні.
Яхти для народу
Мазури відомі передусім своїми численними озерами, які обчислюються тисячами. Власне, коли кажуть «Мазури», то й мають на увазі передусім озера. Багато з них з’єднані між собою річками й каналами, тож можна подорожувати на човні чи на яхті багато днів, переходячи з озера в озеро.
Оскільки тут немає ніяких підприємств і у водойми не зливають результатів людської діяльності, то вода тут кришталево чиста – хоч пий.
На одному з озер із загадковою (пруського походження) назвою Снярдви, яке є найбільшим у Польщі, розташувалося містечко Миколайки з 4 тисячним населенням. Тут розкинулася велика марина для вітрильних яхт.
Маленькі польські вітрильники – на чотири особи – доволі популярні в народі, щоліта покататися на них з’їжджаються сотні тисяч поляків, котрі привозять чималі кошти в це мініатюрне місто.
Тут усе працює на вітрильний відпочинок: оренда яхт, усілякого спортивного та риболовецького оснащення, ресторани, готелі… Автор цих рядків кілька років тому мав честь узяти участь у вітрильному змаганні журналістів, яке у зв’язку з наявністю української команди назвали міжнародним.
Ми зайняли тоді якесь почесне місце посередині, та головне – переконалися на власному досвіді, як гарно працює вся ця озерна інфраструктура.
Вітрильні яхти в Польщі – це зовсім не атрибут якоїсь розкоші чи належності до олігархічного клану, а доволі дешевий, доступний для широких мас вид відпочинку.
Греби собі хоч тиждень
На водних просторах Мазурів пропонується й інший вид розваг – наприклад, веслування на байдарках.
Ми побували на річці Крутинь, що простяглася на 99 кілометрів по мальовничих землях краю. Уся вона облаштована для мандрівок на байдарках. Через кожні 12 – 13 кілометрів – «станція» – місце для відпочинку, ресторан, готель, крамниця. Річка тиха й сумирна, і зовсім не крута, незважаючи на назву. Хоча відпочити на ній можна доволі круто (не в плані ціни, а отриманих емоцій).
Подорож на байдарці по річці займає тиждень, але зовсім не обов’язково долати всю стокілометрову відстань. А повеслувати собі, скажімо, кілька днів чи навіть годин, поки не набридне. Усе це причандалля можна орендувати тут же. Вас разом із човном (на трейлері) доставлять у будь-яку точку на річці, і греби собі… Заберуть – теж, звідки скажете. Короткочасна оренда коштує 10 злотих на годину (близько 70 гривень).
Але якщо ви, скажімо, німецький пенсіонер, то байдарка – це, звісно, не для вас. Вам підійде спокійний, ненапряжний відпочинок. Вас посадять у велику плоскодонку, і спеціально навчений човняр, відштовхуючись кийком, покатає вас у будь-якому напрямку – за течією чи проти.
Група українських журналістів, побувши в ролі німецьких пенсіонерів, покаталася на човні й відчула на собі заспокійливі властивості спортивно-лікувальної річки.
Вибухи у «Вовчому лігві»
Оздоровчу силу краю помітили звісно не сьогодні. На неї звернули увагу ще очільники Третього рейху на чолі з Гітлером – адже до Другої світової ці землі належали Німеччині.
Саме тут – біля міста Растенбурга, яке нині називається Кенштин, – було облаштовано головну ставку фюрера, з якої він керував воєнними діями з 24 червня 1941-го до 20 листопада 1944 року. Хоча історики вважають, що критерієм вибору місця слугували не стільки лікувальні особливості Мазур, скільки близькість до кордону з Радянським Союзом, водночас добре відомо, як Гітлер дбав про своє дорогоцінне здоров’я.
Одне слово, у лісових хащах, на болотах, серед дикої природи було зведено ціле таємне місто, яке складалося з двох сотень різних будівель. Його назвали «Вольфшанце», що традиційно перекладається як «Вовче лігво». Серед будівель було сім величезних бункерів, у яких розміщалися бомбосховища та житлові приміщення німецького командування.
Бункер у Мазурах являв собою масивну наземну будову – без вікон, з товстелезними бетонними стінами й дахом. Крім того, тут були готель, казино, кінотеатр, кав’ярні, житлові будівлі. Загалом тут мешкало 2 тисячі чоловік, причому без родин.
«Вовче лігво» було оточене мінними полями завширшки більш як 100 метрів, колючим дротом, ровами. Приміщення були обклеєні дерев’яною стружкою й пофарбовані зеленою фарбою, на дахах росли кущі й дерева.
Відомо, що Гітлер сумарно провів у «Вовчому лігві» понад 800 днів.
Цікаво, що жодна розвідка світу під час війни так і не спромоглася встановити точного місця розташування ставки Гітлера. По «Вовчому лігву» не було завдано жодного авіаудару.
Проте нині – це суцільна руїна…
Вибухи тут лунали двічі. Один раз – 20 липня 1944 року, коли німецький полковник Клаус фон Штауффенберг вчинив замах на фюрера.
– Штауффенберг очолював опозиційну групу військових, незадоволених діями Гітлера, яка планувала вбити його й захопити владу у свої руки, – розповідає екскурсовод. – Штауффенберга запросили на нараду в ставку. Полковник ретельно готувався до замаху й мав намір пронести з собою дві вибухівки. Проте час наради перенесли у зв’язку з візитом Муссоліні, і Штауффенберг зміг узяти з собою лише одну – у портфелі, який він поставив біля місця, де мав сидіти фюрер. Однак одному з офіцерів портфель заважав, і його пересунули під стіл. Полковник вийшов начебто комусь зателефонувати, пролунав вибух. Він був переконаний, що Гітлер сконав – про це й доповів по телефону співучасникам замаху в Берліні. Сів на літак і, впевнений в успіху справи, відбув до столиці.
Там на аеродромі його й заарештували. За зраду його та ще 5 тисяч змовників і їхні родини було страчено. Гітлер, як відомо, тоді вцілів, діставши осколки в ноги та серйозне поранення руки. За цим епізодом знято відомий фільм «Операція «Валькірія» (2009 року) у головній ролі з Томом Крузом.
Другий раз «Вовче лігво» вибухнуло в січні 1945 року. Його підірвали самі німці, очікуючи наступу радянських військ.
«Нутрощі» житлового бункера Гітлера при вибуху вивернуло так, що підлогу з туалету віднесло на кілька десятків метрів. Так вона й лежить під відкритим небом – з міцно покладеними кахлями (німецька якість!) та слідом від унітазу. Чи був він золотий – невідомо…
Мазури для українців
– Вармінсько-Мазурське воєводство дуже толерантне до іноземців, особливо до українців, – каже польський українець, політик Мирон Сич. – Тут не залишилося жодного корінного жителя, усі німці перебралися в Німеччину, і ці території після війни заселили поляками, польськими білорусами та українцями. Тоді внаслідок акції «Вісла» (1947 року) сюди прибули десятки тисяч українців. Зараз тут є три українські школи, у одній з них – у місті Гурово-Іловецьому – директором працює моя дружина – Марія Ольга Сич.
За словами Сича, місцева влада дуже розраховує на українських туристів і покладає великі сподівання на чартерне авіасполучення.