Тернопільщина багата на визначні постаті. Однією з них є Василь Барвінський – відомий український композитор, піаніст, критик та педагог.
Народився Василь Олександрович Барвінський 20 лютого 1888 року в Тернополі в сім’ї Євгенії та Олександра Барвінських. Їх рід є одним із найдавніших в Україні й походить від села Барвінок.
Ще з дідів-прадідів Барвінські були визначними діячами культури. Так, прадід Василя Мартин викладав та був ректором Львівського університету, а дядьки Володимир та Остап заснували газету «Діло» й писали історичні драми.
Те ж саме стосувалося і батьків Василя. Тато активно впроваджував українську мову та був діячем освіти, мати була жінкою освіченою, яка додатково навчала сина вдома. Також вона була відомою співачкою та піаністкою, керувала хором. Саме Євгенія прищепила сину любов до музики.
Професійну освіту Василь Барвінський отримав у Львівській консерваторії. Опісля вступив до Львівського університету на юридичний факультет, проте уже через рік – у 1907-му – переїхав до Праги щоб і далі розвивати музичну освіту. Там він стає студентом Карлового університету, де слухає лекції відомих чеських музикантів.
Ще у Львові Барвінський пробує себе у музиці, а саме намагається створити власні композиції. Проте вже у Празі під керівництвом професора Вітезслава Новака хлопець починає активно вивчати українські народні пісні, мініатюрний та інструментальний жанри. Саме тоді Барвінський пише доволі великий твір під назвою «Українська рапсодія».
У часи 1912-1914 років Василь написав фортепіанний секстет і кілька п’єс.
З 1915 року хлопець живе у Львові та працює директором та професором Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, керує хором «Боян», дає сольні концерти.
У 1917 році Барвінський створює «Урочисту кантату» та «Заповіт» на слова Кобзаря, а протягом 1929-30-х років – увертюру до опери «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» («Маруся»).
В 30-х роках Василь Барвінський видає збірку народних пісень, зроблених для гри на фортепіано, а також збірку щедрівок та колядок. Через деякий час виходить збірка дитячих п’єс.
Не менше Барвінський працював у вокальному жанрі. Так, у 32-33-х роках Василь на слова С. Серкасенка пише кантату «Наша пісня, наша туга», а потім працює над ораторією «Володимир Великий», яку на превеликий жаль так і не зумів завершити. Особливу увагу Василь звертає на обробку українських пісень, наспівів, а також колискових.
У роботах Барвінського, незалежно від жанру (симфонічний, сольний, хоровий, камерно-інструментальний), завжди прослідковується його особистий стиль, що дозволяє вирізнити його з-поміж інших. Василь був глибоким ліриком, який завдяки музиці торкався найпотаємніших закутків душі кожного слухача.
З 1937 по 1939 рік Барвінський є членом редколегії «Українська Музика».
У 1938 році – на своє 50-річчя – у Празі Барвінський став почесним доктором від Вільного Українського Університету, а через два роки – доктором мистецтвознавства.
У жовтні 1939-го Василя Барвінського обрали депутатом Народних Зборів Західної України.
У 1948 році Василя заарештували та змусили підписати згоду на знищення рукописів. Саме тоді було втрачено левову частку доробку автора, а його самого на 10 років відправили у заслання.
Після повернення у 1958 році Барвінський приступив до відновлення знищених робіт. Завдяки феноменальній пам’яті композитор зумів відновити майже всі написані раніше твори. Цьому він присвятив себе аж до смерті.
Помер композитор та діяч культури й освіти Василь Барвінський 9 червня 1963 року у Львові, де його й поховали.
На сьогодні творча спадщина Василя Барвінського містить понад 100 робіт, наукові публікації, збірки. Його твори широко популярні не лише в Україні, а й далеко за її межами.
На честь сім’ї Барвінських у Львові назвали одну із вулиць. У Тернополі на будинку, де народився Василь, встановили меморіальну дошку (вул. Степана Качали, 5).
Христина СЛОТА