“Після розлучення зі своїм українським чоловіком я поїхала відпочивати до Швеції”

У сучасному світі Швеція вважається однією з кращих держав за рівнями економічного розвитку та життя населення. Проте ця країна може здатися дещо консервативною. Саме так про неї говорить наша сьогоднішня героїня Оксана.

– Швеція має багато своїх законів і культурних особливостей, які абсолютно незрозумілі нам, українцям. До того ж, це дуже консервативна країна. Україна у порівнянні з нею – взірець прогресу.

Оксана переїхала до Швеції кількома роками раніше. Жінці вже за 40, проте вона зуміла реалізувати себе на новому місці в зовсім іншому напрямку.

– В Україні я займала керівні посади в державних установах, тут ми з чоловіком відкрили свій бізнес, який пов’язаний з туризмом.

– Що стало причиною переїзду?

– Формування нової сім’ї. Після розлучення зі своїм українським чоловіком я поїхала відпочивати до Швеції. Там познайомилася вже із теперішнім чоловіком. Десь рік ми спілкувалися, а опісля просто почали жити разом (хоча, до речі, у Швеції таке співпроживання прирівнюється до повноцінного шлюбу).

Хоча то й життям разом не назвеш, оскільки ми лише вважалися парою і зрідка приїздили один до одного. Через два роки таких стосунків я побачила, що починаю втрачати свою кохану людину. Тоді вже й вирішила остаточно переїхати.

– Які складнощі виникли при оформленні документів?

– Майже ніяких. Коли ми подавали документи на реєстрацію шлюбу, то вказали, що два роки разом проживали. Тоді мені видали право проживати в країні ще на два роки. Опісля я знову була змушена пройти цю перевірку. А от коли пара живе разом три роки – то можна подавати документи на отримання громадянства.

Проте не все так легко, як здається. По-перше, тут і справді перевіряють вас на спільне проживання, знання одне одного тощо. Може доходити навіть до абсурду – скільки ми цілуємося, або у яких позах кохаємося. По-друге, перевіряють не лише ваш шлюб, а й тебе повністю – чим займаєшся, хобі, знання мови тощо.

– До чого було найважче звикнути?

– Швеція має свої особливості, до яких ми, українці, не звикли.

По-перше, шведи надзвичайно спокійні й повільні. Мало того, коли ти будеш їх підганяти (чи то до якоїсь справи, чи думки), вони можуть подумати, що ти або не вихований, або хочеш їх обманути.

Особливо це стосується підписання угод тощо. Був випадок, коли при оформленні бізнесу контракт на незначне постачання продукції ми узгоджували майже півроку, тоді як саму продукцію нам привезли через день.

По-друге, тут усі абсолютно правильні, через що немає ні корупції, ні майже злочинності. Щоб ви розуміли, на нашій вулиці одні сусіди запідозрили інших у тому, що вони живуть заможніше, аніж це дозволяє їх заробіток, і повідомили у податкову.

На щастя, перевірка порушень не виявила. Проте мене здивував не факт донесення чи перевірки, а того, що ці сім’ї після усього цього залишилися друзями.

Коли я їх про це запитала, то вони сказали: «Ми б теж так вчинили, адже це нормально. Якщо ти хочеш жити у хорошій країні, то повинен дбати про це, починаючи від самого себе та свого сусіда».

По-третє, ціни. В середньому, цінове співвідношення у Швеції таке ж, як і в Україні. Найдорожчими тут є компослуги та медицина, проте й тут свої нюанси. Наприклад, коли я йду до лікаря, то плачу лише раз в рік 20 євро. Всі інші візити до того ж спеціаліста безкоштовні.

Те саме стосується й ліків. Залежно від препарату, ти можеш платити лише частину за його вартість, інше компенсує держава. Наприклад, є категорія певних апаратів, за них ти платиш лише раз, тоді як надалі їх тобі видаватимуть абсолютно безкоштовно.

По-четверте, тут влада дійсно дбає про країну і її стан. Для прикладу, кожні сім років відбувається заміна трубопроводів будинку. І це не залежить від того, чи вони у справному стані, чи ні. Через кожних десять років проводять заміну вікон, а через 12 – дахів. Якби десь на котромусь будинку з’явилася тріщина – відремонтували б миттєво. Навіть мій чоловік побачив у цьому разючу відмінність Швеції та України.

По-п’яте, тут усі фінансово грамотні й економні. Хто має змогу (а це майже 75% населення), той винаймає бухгалтера чи економіста, який веде його рахунки. Багато хто займається цим самотужки. До того ж, вони не тринькають гроші на вітер.

В мене є багато знайомих, які спокійно можуть дозволити собі два чи три дорогі спорткари і це навіть не відіб’ється на їх фінансовому стані, проте вони мають дві машини середнього класу і повністю цим задоволені. Вже за ті роки, що я тут живу, я помітила цю якість абсолютно у всіх. Дорослі не лише так поводяться самі, але й навчають цьому своїх дітей.

По-шосте, це країна татусів. Я коли була в декреті, то дуже дивувалася, чого з дітьми вдень гуляють одні татусі. Вже як потім з’ясувалося, у Швеції згідно з законом один з членів сім’ї має право взяти майже 500 днів на догляд за дитиною при збереженні 80% від заробітної плати. Оскільки переважно чоловіки заробляють більше, то і вони залишаються вдома бавити малечу.

– Що вам не сподобалося у Швеції?

– Ритм їхнього життя, великий перехід рівня освіти і певна консервативність. Перший рік, а може, навіть, і більше, я ледь не засинала від нудьги. До того ж, тут самі люди консервативні, не схильні до швидкого прогресу.

Стосовно освіти, вона на високому рівні, проте має різкий перехід між школою та університетом. Коли мій молодший син пішов до школи, то я дуже дивувалася, що за невиконане домашнє завдання йому не ставлять двійки та не викликають батьків. Проте як виявилося потім, так вони намагаються показати свою лояльність.

В університетах все ж навпаки. Якщо ти вибрав спеціальність, то повинен вчити її ідеально. Там немає такого, як друга чи третя відомість. Якщо ти не зумів здати мінімум до відповідного числа хоча б з одного предмета, тебе відрахують. А тим паче, коли йдеться про конкурсні спеціальності – бухгалтер, економіст тощо.

– Чи важко вести свій власний бізнес у Швеції?

– Якщо ти знаєш всі нюанси і вмієш організувати роботу, то ні. Якщо ти не порушуєш закон, то тебе ніхто не перевірятиме надаремне. Тут не треба давати хабарі, проходити тисячі інстанцій. З цим тут все легко і просто.

– Плануєте повернутися в Україну?

– Навряд. Тут «засіла» не лише я, але й вже мої діти. Я полюбила цю державу, вона стала мені домом.

Христина CЛОТА, “Терноград”