Терноград оперативно. достовірно. цікаво Він – один із тих, хто любить своє місто справами. Упровадник багатьох мистецьких, соціальних та екологічних ініціатив у місті, ініціатор та натхненник Всеукрaїнського форуму «КіноХвиля».
Місто, в якому живемо, можна порівняти з квартирою. Ми її не будували, а в ній народились. Можемо просто сидіти на стільці або дивані і спостерігати, що і як відбувається, але можемо й прибрати чи навіть переклеїти шпалери.
Він – один із тих, хто любить своє місто справами. Упровадник багатьох мистецьких, соціальних та екологічних ініціатив у місті, ініціатор та натхненник Всеукрaїнського форуму «КіноХвиля», заступник міського голови Леонід Бицюра виводить Тернопіль із довгого, майже летаргійного сну, в якому місто перебувало останні десятиліття…
Тут пишуться сценарії та знімаються фільми, реалізовуються нові цікаві проекти, а на туристичні, етнічні та культурно-мистецькі фести до «файного міста» з’їжджається розмаїта публіка з усіх-усюд…
Після успіху двох «КіноХвиль» Тернопіль потроху перетворюється на лайт-версію Голлівуду, а резонансні кіноподії у нашому місті змінюють одна одну зі швидкістю світла: і імениті режисери до нас зачастили, і покази найновіших та найрезонансніших українських стрічок — чи не щотижня…
Наше місто стало донором «свіжої крові» та нових облич для українського кіно, знімальним майданчиком для багатьох фільмів — як короткометражних, так і повного метра, багато наших акторів, іменитих та «дебютантів», зайняті у зйомках… І хоча наша нинішня розмова з Леонідом Олексійовичем — не лише про кіно, проте починаємо саме з нього…
— Упродовж останніх року-півтора Тернопіль «кінохвилюється»… Вам вдалося засоціювати наш регіон із кіно, причому засоціювати вельми потужно… Що відкрило кіно для Тернополя і в Тернополі?
— Для нас кіно — це не самоціль, ми не гналися за модним трендом. Кіно — не лише тренд, а насамперед пошук і творення можливостей. І Тернопіль тут може стати джерелом ідей.
Кіно насамперед вирішує кілька завдань. Всі етапи кіновиробництва — це також і бізнес, і «господарка», і економіка… Кінотворення матиме користь суто практичну — після зйомок залишаються декорації, відтворені локації, костюми. Ми формуватимемо базу, і вона з часом почне працювати на нас.
Кінопроцес вимагає доволі високооплачуваної творчої та інтелектуальної роботи: ми маємо усі передумови, аби навіть сформувати певний ринок праці. Для цього у місті створено елементи кіноінфраструктури — одна з перших в Україні Кінокомісій, кіномайстерня, кіношкола і навіть кіносадок!
Отож, матимемо творення різних професійних середовищ і, звичайно ж, просування, промоцію нашого міста. Кіно — це найбільш ефективний засіб поширення інформації, і чим більше Тернополя буде в кінокадрі, тим легше ми вирішуватимемо питання із залученням туристів чи інвесторів у місто. Нині посилюється конкуренція міст, регіонів. Конкуренція за ресурси, можливості, фінансування.
Відповідно, з цим назріла потреба якісного брендування Тернополя, вдалого його позиціонування, вирізнення з-поміж інших міст. У цьому контексті було дуже приємно почути, як відомий кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський після цьогорічної «КіноХвилі» виділив Тернопіль як одну з чотирьох кіностолиць України – поряд із Києвом, Львовом та Одесою.
— Рік, що минув, завершився підписанням угоди між Тернопільською Кінокомісією, яку ви очолюєте, та продюсерським центром “Інсайд Медіа” щодо зйомок у Тернополі стрічки «Червоний. Без лінії фронту» режисера Зази Буадзе – своєрідного приквелу до уже баченого фільму про долю упівського командира…
— Ми працювали над цим упродовж року. Першими успішними кінопробами стали короткометражки «Старий і мімоза», «Спрага неба» та «Поза зоною», а тепер нам вдалося запросити у місто одну із найпотужніших продюсерських компаній, аби реалізувати у місті зйомки повнометражного фільму. «Червоний. Без лінії фронту» — це наш перший потужний багатомільйонний проект, який потребує багатьох зусиль.
Уже пропрацьовано локації для кінозйомок, які відбуватимуться як у самому Тернополі, так і на Кременеччині та Бережанщині, залагоджено організаційні питання. У лютому плануємо взятися до роботи. Власне, це буде перший за багато років повноцінний повнометражний фільм, який будуть знімати на Тернопіллі, і хочеться, аби його побачили якомога більше українців.
— Те, що «Червоному-2» «судилася» тернопільська «прописка», підтвердив і майже містичний випадок, коли саме на Тернопіллі вам разом із знімальною групою фільму вдалося віднайти прототипа головного героя стрічки Данила Червоного — історичну постать, життєвий шлях якої збігається із його шляхом, навіть включно із псевдо «Остап» та деякими біографічними нюансами…
— Це саме той випадок, де «випадковості не випадкові». Автор однойменного роману та сценарію до стрічки Андрій Кокотюха, хоч і опираючись на історичні відомості, проте все ж створив літературного персонажа, наділивши його певними якостями та характеристиками, практично вигадавши йому біографію.
І от стається так, що саме в Тернополі під час екскурсії музеєм політв’язнів уся знімальна група і особисто Андрій Кокотюха натрапляють на… фотографію прототипа Червоного. Ним виявляється наш земляк, полковник УПА, політв’язень Омелян Польовий. Це і справді майже містика: і в Червоного, і в нашого земляка сходяться дуже багато віх біографії.
Окрім фінальної… Відкрию вам таємницю: через це певних змін зазнав сценарій фільму. Випадок підказав творчій групі, як саме завершити історію Данила Червоного у трилогії. Вони надихнулися тим фактом, що Омелян Польовий дожив до 1999 року, дочекався підняття жовто-блакитного прапора і відновлення Української Незалежності…
— «Червоний» — кіно, яке повертає пам’ять. Саме такі фільми нам потрібні найбільше, бо війна, яку маємо, — це і є великою мірою війна пам’яті…
— Пам’ять відображається в історії, а історія — це інтерпретація. Кіно може формувати національну самоідентифікацію, може формувати міфи, необхідні для існування нації, а також культурні символи, нові архетипи, інші речі, які можуть об’єднувати людей. Мусимо якомога швидше народжувати свої фільми, формувати свій культурний контекст і запускати в обіг речі, які сприятимуть появі нових національних маркерів. Не забуваймо, що у нас іде гібридна війна і з нами воюють не лише технікою, а й персонажами фільмів. Ми повинні «контратакувати».
— Але не кіно єдиним… З вашої ініціативи у нашому місті уже незабаром діятиме своєрідна «літературна резиденція», завдяки якій українські письменники матимуть можливість познайомитися з Тернополем ближче, жити і творити тут…
— Суть проекту «Літературна резиденція» у тому, що ми на місяць запрошуємо до Тернополя відомих літераторів, забезпечуючи їм усі умови для творчості, і надаємо повну свободу творити, – головне, аби твір (його видання ми згодом також підтримаємо) був дотичним до Тернополя.
Думаю, для усіх «сторін процесу» це стане новим цікавим досвідом і відкриє для наших письменників новий тренд – «літературний туризм» по-тернопільськи… Нам потрібні свої асоціації, свої міфологеми, свої внутрішні смисли.
На «літературну резиденцію» у нас великі плани, бо вона має стати точкою відліку для ряду інших проектів. Нині ми працюємо над збіркою легенд Тернополя, де будуть різні – і записані, і створені легенди. Їх завдання — привернути увагу тернополян до себе, до свого міста, зафіксувати і донести певні ключові моменти з історії та життя міста, на які можна орієнтуватися.
— Не лише приїжджі та туристи хочуть відкривати для себе Тернопіль, а, власне, і самі тернополяни… Адже для більшості з них місто, яке вважають рідним, — поки що «terra incognita»…
— Ми ініціювали ряд проектів, котрі об’єктивно працюють на зміну і наших уявлень про місто, і його уявлень про себе… Це і перші комплексні археологічні дослідження у Тернополі, які відкривають нам невідому історію нашого міста, і екологічний проект, що був комплексно реалізований також уперше за десятки років: дослідження дна Тернопільського ставу та води у ньому, установка аераційного фонтану, який наповнюватиме водойму киснем та запобігатиме застою води.
Цьогоріч ми також вирішили переосмислити паркову культуру та паркове господарство у місті. Перетворення розпочнуться із реконструкції так званого Парку слави, який застарів і по суті, і по формі… Нині він фактично не функціонує як відпочинкова зона, і це потрібно змінювати.
Ми плануємо перетворити його у європейський парк і нині уже робимо перші кроки в цьому напрямку: готується конкурс ідей, ведуться перемовини зі спеціалізованою архітектурною майстернею щодо зонування парку. Планується не лише реконструкція, а й створення музею просто неба, де відображатимуться різні епохи історії України та міста. Парк має бути «живішим», попри те, що меморіальний. Цим ми можемо посилити туристичний потенціал Тернополя і створити ще одну його «родзинку».
Джерело: НОВА Тернопільська газета