Терноград оперативно. достовірно. цікаво Є книги, для прочитання яких необхідно всього пару годин, при цьому в пам’яті вони залишаються назавжди.
Розмір, як ми знаємо, не має значення, головне — це зміст. Від цих книг ви не зможете відірватися
«П’ятеро, що чекають на тебе на небесах», Мітч Елбом
Книга, яка читається на одному диханні. Авторська думка про життя після смерті. Коротенька, але надихаюча книга, яка дає нам можливість зрозуміти, що кожен день дуже важливий не тільки для нас, але і в історії інших людей. Випадкові невипадковість життя в одній історії, яка починається після смерті.
«- Тут, на небесах, ти зустрінеш п’ятьох людей, -несподівано виголосив Синій Людина. — Всі ми, п’ятеро, були в твоєму житті не випадково. Ти, можливо, свого часу і не знав, для чого ми були в твоєму житті; так ось, небеса для того і існують, щоб ти про це дізнався. Щоб зрозумів, навіщо ти жив на землі ».
«Солодкий горошок», Бернхард Шлінк
«Солодкий горошок» — одне з семи оповідань серії «Інший чоловік» Берхард Шлінка, який, на мій погляд, залишає найбільш сильне враження. Навряд чи вам буде імпонувати головний герой, але в цьому то і сенс, подивитися на життя людини збоку, без зайвих емоцій. Як бути великим архітектором, непоганим художником, мати чудову сім’ю, потім коханку, потім ще одну, вигадати хворобу, повірити в неї, піти в ченці і … Треба читати і робити висновки.
«Так, вони люди, як і він. Але від цього вони не ставали йому ближче. Коли пізніше він згадав про цей день, то зрозумів, що саме в цей день і в цьому місці почалося його падіння. З цього дня він падав стрімко, як людина на картині Макса Бекмана, що висіла в квартирі президента будівельного консорціуму. Він падав, перевертаючись, абсолютно безпорадний, не дивлячись на силу м’язистого тіла і сильні руки, підкинуті як для запливу »
«Притулок. Щоденник в листах », Анна Франк
Цю книгу необхідно прочитати і рекомендувати для прочитання. Щоб пам’ятати, знати і розуміти той нелегкий час, який не можна повторювати в історії людства. Щоденник, який обривається …. Жити в притулок, коли ти підліток і все життя повинна бути попереду, а вона залишилася в минулому.
«А потім згадую все« прекрасне », воно — в усьому світі, в природі, в мистецтві, в красі, — у всьому, що прекрасно і велично. Тоді я думаю не про горе, а про те прекрасне, що існує крім нього. Ось у чому основна відмінність між мною і мамою. Коли людина в тузі, вона йому радить: «Думайте про те, скільки на світі горя, і будьте вдячні, що вам це не доводиться переживати».
А я раджу інше: «Іди в поле, на волю, на сонце, йди на волю, намагайся знайти щастя в собі, в Бога. Думай про те прекрасне, що діється в твоїй душі і навколо тебе, і будь щасливий ».
«Новеченто (1900-й). Легенда про піаніста », Аллександро Барикко
Неймовірно красива історія, яку варто прочитати. Бездоганний сюжет, музика тексту, океан, рояль, що ковзає по палубі, музикант-піаніст, який народився на кораблі і ніколи не залишав його. Книгу можна переказати, її треба прочитати обов’язково!
«Вам ніколи не бувало страшно, що вас розірве на дрібні частини при думці одній про величезності світу, лише тільки подумати, а щоб в ньому жити … А я народився на цьому судні. Світ проникав сюди, пара тисяч людей за рейс. І навіть сюди добиралися бажання, але тільки не більше того, що вміщав простір між кормою і носом.
А ти грав, грав своє щастя, на клавішах цих, що не нескінченні. І так я дізнався. Земля — корабель, занадто великий для мене. І дорога дуже довга. Жінка занадто красива. І аромат занадто різкий. Музику цю грати не під силу. Вибачте. Я не зійду на берег. Дозвольте повернутися назад».
«Хлопчик на вершині гори», Джон Бойн
Вибравши цю книгу, ви поринете в тривожний роман про життя хлопчика П’єра, який осиротів, їде до Австрії в будинок на вершині гори. Історія про доброго хлопця, який з часом стає вірним послідовником Гітлера і забуває все, що йому було дорого і свято.
«Їх очі зустрілися, і він проковтнув, не знаючи, що сказати або зробити, так таки не встиг збагнути: постріли підірвали безтурботну тишу гір, і Беатрис впала на землю. П’єро застиг, невідривно дивлячись на її тіло. А потім, як уже було сьогодні, в нічному безмовності пролунав контрольний постріл. Зате ти в безпеці, заспокоїв він себе. А вона була зрадниця. І Ернст теж. Зрадників треба карати.
П’єро, зустрівшись поглядом з Адольфом Гітлером, завмер до надзвичайності нерухомо. Він твердо знав, що треба робити. Клацнув голими п’ятами, скинув праву руку вперед, зачепивши пальцями скло, і віддав салют, який давно став його невід’ємною частиною. Сьогодні вранці з ліжка встав П’єро, але зараз, вночі, назад ліг вже Петер — ліг і міцно заснув».
«Оскар і рожева пані», Ерік — Емманюель Шмітт
Сльози. Чи не жалості, ні. Сльози беззахисності, слабкості і захоплення тієї вірою, яку нам дарує автор. Останні 10 днів життя сильного духом хлопчика Оскара, який знає правду і не може зрозуміти боягузтво батьків. Прожити всі етапи життя за 10 днів, полюбити, пробачити, повірити і померти.
«Я зрозумів, що ти тут. Що ти розкрив мені свій секрет: дивись завжди на світ так, ніби це в перший раз. Тоді я пішов твоїй пораді і доклав старання. Вперше. Я споглядав світло, фарби, дерева, птахів, тварин. Я відчував повітря ніздрями, я вдихав його. Чув голоси в коридорі, як ніби під склепіннями собору. Відчував, що живу. І тремтів від чистої радості. Щастя буття. Я був захоплений. Спасибі, Господи, що зробив це для мене. Мені здавалося, ти взяв мене за руку і ведеш в саме серце таємниці — споглядати таємницю. Дякую. До завтра, цілую, Оскар».
«Діва і веретено», Ніл Гейман
Закінчити добірку хочеться книгою-казкою, але для дорослих. Відомий сюжет казки про сплячу красуню, але в трактуванні видатного Ніла Геймана. Щось нове і незвичайне, в прекрасних ілюстраціях Кріса Ріддел.
«- Здається мені, — мовила королева, — ніякого весілля завтра не буде.
Вона послала за картою королівства, тицьнувши апальцем в найближчі до гір села і розіслала гонців з велінням всім жителям терміново евакуюватися до моря під страхом її королівського гніву. Після цього настала черга королівського нареченого.
Йому сказали, щоб він не приймав близько до серця і що вони все одно скоро поберуться, і плювати, що він всього лише принц, а вона вже королева. На підтвердження своїх слів її величність полоскотала юнака під підборіддям (на рідкість гарненьким) і цілувала, поки на губах у нього не розпустилася посмішка. Потім вона наказала принести її кольчугу…».