Терноград оперативно. достовірно. цікаво Сьогодні виповнюється 110 років з дня народження голови Проводу Організації українських націоналістів Степана Бандери.
Степан Бандера з дружиною Ярославою на відпочинку.
Він народився у селі Старий Угринів – тепер Івано-Франківська область у родині священика.
“Був невисокого росту, десь 166-167 см, обличчя злегка овальне, свіже, голова від чола полисіла. В грудях і плечах широкий. Придивившись уважно до його ходи, можна було зауважити, що правою стопою ставав легко на правий бік.
Переважно був вбраний у сіре або сиве вбрання. Одягався скромно, не відрізнявся від інших. Мав темно-сірий капелюх, але здебільшого носив чорну беретку, як француз”, – писав про Степана Бандеру під час проживання у Німеччині керівник оунівської розвідки Степан Мудрик.
Він навчався у Стрийській гімназії – 1919-1927, а потім на агрономічному відділі Львівської політехніки – 1928-1934. Друзі відзначали його ощадливість, гумор, чесність, зверхність до людей, яких вважав “неідейними”.
“Він мав таку звичку, що тим людям, яким він не вірив і до яких ставився з погордою, не дивився в очі. Лише дивився у вікно”, – згадував його гімназійний товариш Ярослав Рак.
Степан Бандера в козацькому строї
Про людей “неідейних” чи безхарактерних завжди висловлювався зневажливо: “Темний нарід! Ні читати, ні писати”. Нерідко ображався на друзів, які допомагали таким. ОУНівець Григор Мельник згадував один із таких випадків зі студентських років Бандери, пише Збруч.
“Якось в Академічному домі у Львові у їдальні зібралася більша група товаришів. У загальній розмові один з них, що студіював право, сказав:
– Я до ніякої політики не мішаюся. Я український студент – і це все!
Степан подивився на нього, іронічно підсміхнувся, встав і вийшов. Найближчим разом знов прийшов той “неполітчиний” товариш між нас і, як звичайно, почав вітатися, подаючи кожному руку. Коли ж підійшов з витягненою рукою до Степана, той відвернувся і заложив свої руки в кишені. Всі збентежились. Після того випадку я звернув Степанові увагу, що той жест був не на місці, бо зробив неприємність не тільки зарозумільцеві, але і всім присутнім. Цим разом Степан рішуче з місця відрізав:
– Як тобі це не сподобалося, можеш заскаржити мене до суду.
Іншим разом в Дублянах він довідався, що я допоміг одному товаришеві при іспиті з хімії. Тому що Степан уважав того студента безхарактерною людиною, вичитав мені за те добрий “патер ностер”.
Родина отця Андрія Бандери
А ось зі своїми друзями Бандера завжди був приязним, всім ділився, любив жартувати. Гумор взагалі був його питомою рисою. Практично всіх, хто знав Бандеру, звертають увагу на це.
“Степан переплітав всякі дискусії доречними дотепами, деякими цитатами зі Святого Письма, висловами народної філософії чи з української літератури, переважно з поезії. Любив теж наслідувати спосіб говоріння інших друзів, причому наводив їхні висловлювання майже слово в слово, з великою дозою гумору. Це йому все добре вдавалося, бо мав неабияку пам’ять.
Таким був Степан серед товаришів. Любив прикидатися Махатмою Ганді. Обвившись коцом по-індуськи, вилазив на дерево, звідкиля з великим пафосом, вживаючи екзотичні міміки лиця і жестів рук, виголошував “по-індуськи” запальну промову. Пластова братія при ватрі ревіла і качалася від реготу”, – згадує Григор Мельник.
Провідник ОУН із друзями в Альпах. Зліва направо: Степан Ленкавський, невідомий, Степан Бандера, Дмитро Миськів
Коли йшлося про організаційні справи, говорив незвичайно поважно, діловито та серйозно. Про стиль роботи Бандери у своїх спогадах згадує член Закордонного Проводу ОУН, історик Петро Мірчук так: “На всіх засіданнях Проводу Бандера звертав увагу на діловитість, не любив описового промовництва (пишномовства) й інших здержував від відходження від теми й закінчував кожну точку прийняттям остаточного рішення в даній справі і дорученням, хто відповідає за виконання даного рішення.
Свій погляд висловлював накінці, після того як висловилися всі інші члени Проводу, і перед дискусією. Свій погляд у дискусії завжди обороняв, але по закінченні дискусії ставив внесок оформленого рішення на голосування, і коли траплялося, що його було переголосовано, він з респектом приймав рішення до відома як зобов’язуюче”.
Але, коли розмова на організаційні теми закінчувалася, він ставав веселим, говірким, жартівливим і любив, коли його співрозмовець теж відповідно поводився. Охоче слухав жартівливі історії своїх друзів чи співрозмовників. Член Проводу ОУН Микола Климишинзауважував, що “Бандера умів дуже легко так перекручувати слово або відповідно його ділити чи вимовити, що виходив веселий каламбур”.
Родина Бандер з друзями на відпочинку
Скоріш за все, це його вміння призвело до того, що з 1928-1930 рр. він став одним із дописувачів щомісячного гумористичного журналу “Гордість нації”. Свої сатиричні статті підписував псевдонімом “Матвій Пардон”.
Львівську політехніку Бандера так і не закінчив, позаяк був засуджений польською владою до довічного ув’язнення за організацію замаху на польського міністра Броніслава Пєрацького.
Уже після звільнення з в’язниці продовжив самонавчання і того ж вимагав від своїх побратимів. “Читав дуже багато, зокрема історичну літературу, спогади політичних діячів, у тому числі чужинецьких – польських і німецьких. Писав дуже чітко. Цікавився розвитком техніки, читав технічні журнали, – згадував Степан Мудрик. – Під час розмови ніколи не перебивав співрозмовника, терпеливо все вислуховував. Коли йому хтось висловлював якісь свої плани, тоді він просив все арґументувати, давати приклади. Був дуже дискретний, ніколи не казав, від кого він дану справу знає. Говорив дуже виразно і переконливо, не повторювався. Був дуже працьовитий і того ж вимагав від усіх, хто з ним співпрацював”.
Бандера з дітьми. Зліва направо: Микола Климишин, Леся, Андрій і Степан Бандера
Був членом спортивних організацій “Сокіл” і “Пласт”. Складаючи 26 лютого 1923 року пластовий іспит, у графі навпроти ощадливості юнак зробив запис: “За заощаджені гроші купив собі пластовий однострій та мандоліну”.
Степан Мудрик писав, що Бандера: “Не курив, не вживав алкоголю, регулярно робив фізичні вправи, зокрема й тоді, коли сидів у тюрмі. Любив природу, ходив у гори на прогулянку. Взимку часто їздив на лещатах”.
1940-го Степан Бандера одружився в Кракові з Ярославою Опарівською, донькою священика УГКЦ о. Василя та Юлії Ганьківської. Весілля було дуже скромне, за участі не більше 10 людей. Деякий час подружжя мешкало на вул. Лютеранській, а потім на два тижні виїхало до Варшави на винайняту квартиру, де проживали під прізвищем Гуцул.
Микола Климишин згадував: “Після одруження Степана Бандери, якихось особливих змін в його життю не зауважувалося. Жив він дуже скромно. Мав дуже скромну кімнату. Одно можна сказати, що в него кімната і вся ця хатня обстановка була просто бідна, скромніша, ніж у кого-небудь іншого”.
Жінки не були предметом особливих зацікавлень провідника ОУН, що вирізняло його від головних командирів УПА – Романа Шухевича та Василя Кука. Бандера був зразковим сім’янином. Любив ходити на базар за покупками та допомагати дружині Ярославі по господарству.
На відпочинку зі сином Андрієм і донькою Лесею
Слава Стецько, яка близько знала Бандеру, згадувала: “Він був дуже родинний. То було найбільшою, що так скажу, його рисою. Він, як-то кажуть, був до всього. І в кухні міг собі раду дати, і авто направити, і світло направити, і там коло патефона міг щось майструвати, і, очевидно сам на друкарській машинці писав”.
Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — в центральну Берлінську тюрму.
З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері “Целленбау”. У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився.
15 жовтня 1959 року в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута.
Агент КГБ Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Микити Хрущова.