Терноград оперативно. достовірно. цікаво Пішов на війну заради щасливого майбутнього двох маленьких доньок. Віктор Ратушний – доброволець, який змінив сімейний затишок у мирному Тернополі на війну на Сході. Там він потрапив у точки, де велися бої на відстані 100 метрів від позицій ворога. В одній із перестрілок чоловік отримав поранення, але це не зламало сили його патріотизму.
Т1 Новини продовжує серію сюжетів про добровольців, які за покликом серця поїхали на передову. Сьогодні – історія Віктора Ратушного, бійця, який поїхав на Схід заради світлого майбутнього двох маленьких доньок. Повідомляє Т1 Новини.
Пішов на війну заради майбутнього двох маленьких доньок. Впродовж 4 років Віктор Ратушняк допомагав військовим та слідкував за подіями, які відбуваються на сході України. Та вже на весні цього року чоловік вирішив – його місце на передовій.
– Коли в мене знайомі їхали добровольцями на Схід, я не одразу поїхав, але в мене весь час мучило те, що я не їду. Мені в прямому значення снилася війна і мав відчуття адреналіну, страху і так далі. Я зрозумів, що я все ж мушу туди поїхати. І я поїхав, – розповідає боєць Української добровольчої армії Віктор Ратушний.
Віктор пригадує: коли потрапив на схід, війна виявилася зовсім іншою, ніж він уявляв. Там під Мар’їнкою він вперше побачив на власні очі смерть та зрозумів, що таке справжня дружба.
– Вона виявилася зовсім іншою. Люди всі дуже відкриті, і було таке, що з людьми, з якими я декілька днів проводив на позиціях, вони ставали ріднішими, ніж ті, з якими я спілкувався близько 10 років тут, у Тернополі, – додає Віктор.
Своїх ворогів Віктор з побратимами в прямому сенсі знали в обличчя, адже їхні позиції знаходилися на відстані менше 100 метрів. Тому обстріли снайперів та артилерії відбувалися регулярно. В одній з таких перестрілок Віктор отримав поранення після якого йому довелося повернутися з передової.
– Це було 1 липня. Це була евакуація групи, і ми потрапили в засідку, бо були дуже близько до ворога. Відстань між нами була менше 100 метрів. Диверсійна група прийшла і відкрила вогонь по нашій групі. Тоді я і ще один побратим з Києва отримали вогнепальні поранення, але про нас добре попіклувалися і доставили в місто Дніпро. І в лікарні Мєчнікова ми були, як на курорті, в той час, коли побратими залишалися там, – пригадує Віктор Ратушний.
Та попри поранення та все те, що довелося пережити на війні, сьогодні Віктор про своє рішення добровільно піти боронити свою країну не жаліє, адже він добре знав, заради кого взяв зброю до рук.
– Для себе пішов, бо я потім не пробачив того, що я не взяв участь у цій ситуації, яка склалася в країні, – додає співрозмовник.
Для Віктора війна стала стартом нового етапу у житті. Етапу, який чітко дав зрозуміти, що історію країни пишуть не лише політики та високопосадовці, а й звичайні люди, які ціною свого життя їдуть боронити наш спокій на сході.