Терноград оперативно. достовірно. цікаво Пропонуємо підсумковий погляд на медійне життя Тернополя й області, — як мінімум, деякі його аспекти, — за рік, що минув.
Пресова депресія
Друковані видання (тернопільські не є виключенням) переживають зараз не найкращі часи. Зокрема й через скорочення кількості точок продажу преси. Ці зміни помітні навіть у центрі Тернополя — зникли кіоски з пресою, які працювали десятки років.
Інколи їм на заміну прийшли квазі-кіоски, де все ще можна придбати кілька газет, але основний акцент робиться на продажі кави і “до кави”. Якщо раніше там продавалися понад сто газет і журналів, то зараз — у кавово-пресових — до десяти видань.
Проблемним залишається розповсюдження друкованих видань за передплатою. Ще більше зросла вартість адресної доставки від “Укрпошти”, з якою й далі, в основному, співпрацює більшість редакцій. У кінцевій вартості газет, яку отримує споживач, частка за доставку буває більша за вартість друку і роботи редакції разом узятих. Водночас якість надання цієї послуги часто й далі залишається посередньою або низькою.
Деякі редакції пробують нові форми доставки своїх видань. Для тих читачів, хто не має можливості придбати газети в кіосках чи отримувати їх за передплатою звичайною поштою, пропонують зокрема електронну підписку — можливість отримати PDF-версію видання електронною поштою. Передусім такою послугою користуються віддані цим виданням читачі, які перебувають закордоном.
Багато редакцій вважають особливо вдалими ті роки, коли в країні відбуваються вибори, бо тоді вони можуть заробити значно більші — ніж у “мирний”, міжвиборчий час — кошти. Якщо дивитися з такої позиції, 2019 рік став для деяких редакцій двічі вдалим (це зокрема стосується й друкованих видань), проте цього аж ніяк не скажеш про аудиторію таких ЗМІ.
Адже за цих обставин часто більшість площі видання займала політична — відкрита чи прихована — реклама. (Тернопіль також був у лідерах за кількістю замовних матеріалів у онлайн-ЗМІ, див. дослідження ІМІ за березень 2019 р.) Більше на цю тему у цьогорічній публікації ІМІ: «Газети спеціального призначення».
Із позитивів, пов’язаних із друкованими виданнями, варто згадати газету «Тернопільський артилерист» — видання 44 артилерійської бригади ЗСУ, що базується в Тернополі. Хоч газета постала ще наприкінці 2018 року, але саме в 2019 показала свою життєздатність і стабільність роботи. Цьогоріч вийшло 12 випусків газети про тернопільських артилеристів.
Впевненіше чи вперше заявили про себе журнали «Локальна історія» та «Вічний мандрівник». На сторінках цих видань з’являлися публікації про Тернопілля, і їх можна тепер придбати у Тернополі.
Мережева і громадянська журналістика
В одній з нещодавніх публікацій ІМІ: «Де два українці, там три сайти. Скільки новинних сайтів потрібно маленькому Тернополю?» йшлося переважно про кількісні показники тернопільського медіа-ринку онлайн-ЗМІ. Якщо ж говорити про якість, то відзначимо, що цьогоріч оновилися/з’явилися сайти про життя Кременця, Почаєва, Чорткова та їхніх околиць: Кременець.City, Чортків.City.
Візуально сайти дійсно виглядають краще, ніж середньостатистичний локальний інформаційний веб-ресурс. По-новому запрацювало видання «Терміново», оновила (створила) сайт локальна філія Суспільного мовлення (більше про це в окремому розділі, присвяченому Суспільному). На основі і у продовження відеожурналу «Непротоптаними стежками Шумської громади» наприкінці року постав медіа-журнал «Стежа».
Активний розвиток деяких локальних тернопільських (і районних обласних) ФБ-груп — «Бучацькі справи» (11 тисяч читачів), «Кременець» (12 тисяч), «Чортків та Тернопільщина» (23 тисячі), «Тернопільські плітки» (77 тисяч) — показав, що медійні проекти, які існують виключно в такому соцмережевому форматі (не як додаток до основного ЗМІ — друкованого чи електронного) за охопленістю аудиторії та впливом можуть переважати багато традиційних медіа.
Деякі нішеві групи «Стоп хаотичній забудові міста і неграмотному благоустрою», «Тернопіль проти забудови парків», «Придуркувате паркування» не можуть похвалитися великою чисельністю підписників, але вирізняються більшою активністю своїх читачів. Групи у Фейсбуці стали чи не основними майданчиками громадянської журналістики. Яскравим прикладом громадянської екологічної журналістики є група «Врятуй Дністер від ГЕС», яка генерує, акумулює і поширює інформацію про небезпеки пов’язані з будівництвом нових ГЕС на Дністрі.
Соцмережі додають можливостей, але водночас, бува, створюють чимало клопотів. Принаймні декілька тернопільських редакцій мали цього року проблеми з тим, щоб довести Фейсбукові, що вони не спам. Або, у випадку з Ютюбом, намагалися протистояти блокуванням якихось злостивців.
Громадсько-політична і розслідувальна журналістика
Журналісти локальних медіа не займаються журналістськими розслідуваннями — заявляють спеціалісти Інституту демократії ім. Пилипа Орлика (ІДПО) в одному зі своїх медіа-досліджень (http://idpo.org.ua/reports). Серед причин такого стану справ називають ризики, високу вартість (розслідування в центральних медіа зазвичай проводиться на ґрантові кошти), значні витрати в часі, нестачу рішучості і необхідних навичок.
Хоч займатися розслідуваннями затратна і невдячна справа (здебільшого обмежуються самим лише розголосом, та не мають інших наслідків), деякі тернопільські ЗМІ таки були помічені за цим заняттям. Час від часу такі публікації з’являлися на сторінках «20 хвилин», «Терміново», «Політерно» і «Тернополя вечірнього».
За результатами квітневого моніторингу серед 24 реформованих видань восьми регіонів України, єдиний приклад журналістського розслідування експертам ІДПО вдалося знайти у тернопільській газеті «Свобода». Це дослідження показало, що журналістські розслідування у друкованих регіональних виданнях становлять 0,1% від загального контенту.
Журналістські розслідування тернопільських ЗМІ здебільшого стосуються зловживань міською скарбницею, землею, власністю тощо. Чимало викривальних матеріалів на ці теми з’являлося й від представників деяких політичних сил. Згадувати про це в контексті журналістики — як ходити по тонкій кризі, але, ймовірно, таки виправдано, адже рівень аргументації в цих матеріалах (що містять, як мінімум, елементи розслідувань) часом нічим не поступається схожим публікаціям традиційних ЗМІ, а в чомусь інколи, може, і перевершує деякі з них (“Багатоповерхівка в парку Шевченка, або сім’я чи партія мера знищить Тернопіль?”). Таким чином тернополяни також дізналися, що чи не найбільший рекламний бюджет в місті (до 200 тисяч гривень в місяць) спонсорують саме вони — оплачуючи своїми податками “висвітлення діяльності” міського голови та міськради.
Зважаючи на велике виборче навантаження цього року, помітною була робота «Опори» та «Комітету виборців України», організацій, які спеціалізуються на спостереженні за виборами, і які працюють на межі громадської діяльності та журналістики.
Історико-краєзнавча журналістика
Помітнішою стала на Тернопільщині історико-краєзнавча журналістика. Зокрема побільшало публікацій про цікаві (забуті) місця й пам’ятки краю у репортажному стилі. У цьому напрямку з’являлись публікації як місцевих журналістів («Скала-Подільська: капсула часу», «Реліквія Чорткова»), так і авторів з-поза меж області, які пишуть на теми, пов’язані з Тернопільщиною («Як живуть у Токах? Про українське село, звідки походить Нобелівська лауреатка Ольга Токарчук», «Почаїв: “Здесь русский дух, здесь Русью пахнет!”»). Немало на цій ниві роблять не лише журналісти, але й професійні історики. Про Тернопілля активно писала цьогоріч авторка блогу «Український райцентр» Руслана Марценюк: зокрема про її рідний Збараж, а також про Борщів, Підволочиськ, Теребовлю, Чортків, Шумськ.
На археологічну тематику чимало з’являлося публікацій Василя Ільчишина. Ось один з журналістських матеріалів, вже на основі його дописів та як результат — археологічної та журналістської — роботи “в полі”: «“Помпеї” на Тернопільщині. У шарі мулу збереглася вулиця XVII століття». А це реконструкція містечка Старі Залізці, у виконанні археолога (спершу викладена ним у ФБ і передрукована згодом також деякими місцевими виданнями):
Камерна журналістика
Майже усі публікації на краєзнавчу тематику супроводжуються світлинами, проте у більшості випадків вони є радше доповненням. Водночас маємо — у соцмережах та в деяких мас-медіа — цілий пласт фотографій, які часто є самодостатніми, потребують мінімального коментування чи й взагалі можуть обійтися без тексту.
Це все ще журналістика, але уже і мистецтво. Анна Золотнюк, напевно, найбільше відзначилася на цій ниві. На її світлинах переважно двори, будинки (їхні елементи), речі або ж природничі деталі довколишнього світу. Таке собі, у хорошому сенсі, дворове і польове краєзнавство чи краєбачення.
Що особливо вражає, і що, до певної міри, є річчю феноменальною, це те, що така вузька і специфічна тематика стала доволі популярною серед тернопільських медіа. Фотопідбірки цих світлин неодноразово з’являлися у цілому ряді тернопільських (і не лише) видань (“Де у Тернополі цілорічно цвітне й пахне”, “Деталі давнього тернопільського під’їзду на Франка”).
Вочевидь, це свідчить і про читацьку спрагу за чимось простим і красивим. Про все ще не атрофовану здатність бачити красу у дуже простих речах. Це додає оптимізму, але й бентеги не позбутися, бо надто вже контрастують ці, сповнені спокою і гармонії, світлини з естетикою більшості тернопільських видань, що здебільшого лишаються вірні традиціям пекельного дизайну.
Суспільне мовлення
Цього року на Тернопільщині краще стало чути Суспільне мовлення. За результатами конкурсу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Суспільне радіо отримало рекордну за останні роки кількість FM-частот, деякі з них припали й на Тернопіль та регіони. Зокрема для мовлення у Тернополі отримало частоту (101,5 Мгц) радіо «Промінь».
Нарешті оновився сайт Тернопільської філії Суспільного. Водночас прикро, що це, по суті, сайт лише телебачення. Якщо не заглиблюватися в окремі гілки дерева сайту, здогадатися з головної сторінки UA Тернопіль про існування локального Суспільного радіо дуже важко або й неможливо.
Водночас Тернопільська редакція Суспільного радіо спілкується зі своєю аудиторією не лише через ефіри, але й за допомогою групи Фан-клуб Українського радіо Тернопіль у Фейсбуці (посилання на неї на головній сторінці сайту UA Тернопіль чомусь відсутнє). Ситуацію дещо прояснює (з іншого боку, виникає ще більше питань) публікація на цю тему у виданні “Детектор. Медіа” (від 26 грудня 2019): “У Facebook закрили всі сторінки регіональних радіо“.
Тернопільське Суспільне впровадило наприкінці року новий позаефірний формат мовлення та спілкування з аудиторією. Починаючи з 18 грудня, щотижня у приміщенні Суспільного мовника проходитимуть зустрічі з героями телевізійного проекту «ЗміниТи». Уже відбулося кілька таких зустрічей-презентацій (відкритих лекцій): з бігуном-рекордсменом Сергієм Сапігою та художницею Олесею Гудимою.
Медіа-навчання
Чимало проектів, пов’язаних з медіа, як і в минулі роки, здійснив цьогоріч Тернопільський прес-клуб. Йдеться, наприклад, про надання юридичних консультацій з діяльності друкованих ЗМІ. Багато місцевих (та з інших регіонів) журналістів брали участь у тренінгах і навчаннях, організованих Прес-клубом.
Ось лише деякі з них: «Організація ефективної рекламної служби редакції. Як максимізувати продажі у медіа», «Перезавантаження: як малими зусиллями оновити контент і верстку газети». Такі навчання й курси цінні не лише тим, що новачки мають змогу познайомитися з азами професії, а журналісти підвищити свою кваліфікацію, але й можливістю познайомитися й нав’язати контакти із колегами з інших регіонів.
Упродовж 2019-го у Тернополі відбувалися заняття Школи телевізійної та мультимедійної журналістики, а наприкінці року розпочала роботу Регіональна школа сучасної журналістики.
Медійну школу для дітей і підлітків проводив 2019 року також телеканал “Тернопіль1”.
Заняття з дітьми і підлітками, з оволодіння знаннями й навичками необхідними в журналістській роботі, проводить також Медіа-лабораторія ПК “Березіль”. Нещодавно при Медіалабі запрацювало й аматорське дитяче радіо.
Мовне патрулювання
У Тернополі, а часто й далеко виходячи за його межі, вже якийсь час (2019 рік не став винятком) активно працює мовний патруль. Як мінімум, його присутність, пильний контроль, а інколи й пресинг, постійно відчувають тернопільські ЗМІ. Яскравим очільником цього лінгвістичного руху є професійний філолог, перекладач, Роман Зінь.
На волонтерських засадах він уважно моніторить місцеву пресу, теле- і радіоефіри (не лише місцеві) та дає оцінку мовним огріхам ведучих, часто шпетить за недогляди редакторів друкованих видань, а також надає мовні рекомендації. Мусимо визнати, часом така критика буває занадто дошкульною, але іноді відзначаються й особливо вдалі ефіри чи публікації.
Свобода слова і медіа-скандали
Порівняно з іншими регіонами, проблем зі свободою слова чи перешкоджань роботі журналістів на Тернопільщині менше. Про деякі такі випадки впродовж року повідомляв ІМІ:
- На Тернопільщині журналістам “ТСН” перешкоджали під час зйомок про скотомогильники
- У Тернополі поліція допитала журналіста через пост у Фейсбуці
- На Тернопільщині посадовці перешкоджали журналістам “1+1”, відкрито справу
- Тернопільське видання “Політерно” зазнало Ddos-атаки
Ще наприкінці минулого, 2018, року начальник міського управління транспорту Тернополя подав позов до суду про захист честі, гідності та ділової репутації (через пост у Фейсбуці) на одного з організаторів так званого транспортного майдану у місті (що став наслідком суттєвого підвищення цін на проїзд у громадському транспорті Тернополя).
Судова тяганина завершилася вже цього року. Детальніше про це у публікації УНІАН: “Суд відмовив начальнику Тернопільського міського управління транспорту у його позові до місцевого активіста”.
Не без конфліктів у найбільшій медійній організації області. Одна з журналісток і ведучих місцевої філії Суспільного публічно заявила про дискримінацію та цькування її на роботі. За наступним посиланням можна ознайомитися як із оригінальною публікацією, так і (в коментарях) з реакцією на цю ситуацію деяких колег-журналістів та керівництва Тернопільської філії Суспільного: https://bit.ly/2ZhQVqH
Любомир Крупницький, регіональний представник ІМІ у Тернопільській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID “Медійна програма в Україні”, який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО “Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.