Терноград оперативно. достовірно. цікаво Закинуті палац та школа, кладовище минулого століття та статуетки часів СРСР – незвичне село Сущин, що на Тернопільщині, дивує всіх і кожного.
– Для когось це совдепія – статуетки, церкви, закинуті хати тощо. Навіть є старий палац, у якому зараз граються діти й живуть безхатьки. Людям не цікава така краса, мало того, вони й не бачать її в руїнах. Безумовно, Колізей – це витвір мистецтва, і у нас воно є, хоч і не таке древнє, але не менш важливе, – розповідає мандрівник Саша.
Сущин – це невелике село на Тернопільщині, а саме у Теребовлянському районі на лівому березі річки Гнізна. На сьогодні чисельність населення не перевищує позначки в тисячу людей.
– Я приїхав до Сущина у суботу. Було таке враження, ніби село вимерло. Чи може я ходив там, куди інші не ступають, чи що, але здалося, ніби там ні душі.
Історія села тягнеться ще з епохи Середньовіччя. Так, перша писемна згадка датується 1512 роком. Також поблизу поселення під час археологічних розкопок були знайдені зразки пам’яток черняхівської культури.
– Насправді я й не знав про те, що цьому поселенню більш ніж 500 років. З вигляду звичайне село, яке мало чим вирізняється з-поміж інших.
Попри свій поважний вік, село має лише декілька пам’яток архітектури: костел, церкву святого Юрія та маєток.
Маєток Пінінських орієнтовно був споруджений наприкінці XVIII століття. Від початку його будували для сім’ї Коритовських, проте вже на початку наступного століття власником стає Александр Пінінський (Aleksandr August Erazm Pinińki) (02.06.1864р.-16.05.1902р.). Власне Пінінському належав не лише маєток, а й усе село, яке він почав розбудовувати.
З вигляду палац – це невелика одноповерхова будівля, яку з фасаду оздобили портиком коринфського ордену, а з іншої стороні – колонадою.
– Знаєте, якби я попередньо не знав про цей палац, то ніколи б і не подумав про ті обвали таке. Коли я приїхав, то побачив закинуту хатину, яка довкола поросла травою, деревами й кущами, – ділиться спогадами Олександр. – Мене найбільше здивувало те, як так можна закинути пам’ятку архітектури та історії? Куди дивиться місцева влада, адже це ж не така проблема – зібрати людей хоча б раз на місяць-два, вирубати дерева, скосити траву… З одного боку будинку, хоч і майже все заросло страшенно, відкривається чудовий краєвид на річкову долину. Палац трохи вивищується над нею, завдяки чому це має неймовірний вигляд.
Не менш цікавими та значущими є церква святого Юрія та костел.
За офіційними даними церкву збудували у 1863 році. Попри назву, її освятили іменами двох святих – Юрія, власне захисника села, та Дмитра – патрона села Осталець. Це зумовлено тим, що церква одна на два села. Від початку церква разом з дзвіницею знаходилися у селі Осталець, проте після того, як сам храм згорів, дерев’яну дзвіницю перенесли на нове місце. Наразі є й нова дзвіниця з трьома дзвонами.
Стосовно костелу, то точної дати його будови немає. Відомо лише те, що вже до 1919 року він був зведений. Будувалася споруда за кошти Миколи Фрица – заможного місцевого жителя.
За часів Другої світової війни костел закрили. Тоді він також зазнав часткових руйнацій.
Відновили споруду в 1995 році. Відтоді у ньому відправляють богослужіння греко-католицькі парафіяни.
– Не знаю чому, але в цьому селі церква та костел мене не вельми вразили, хоч саме на них я звертаю значну увагу. Чи то вони так занадто відреставровані та осучаснені, чи що, але вже не мають того вигляду минулого, не мають того, що захоплює та привертає. Те саме стосується і кладовища – без значних скульптур, які було заведено ставити ще в позаминулому столітті.
Христина СЛОТА, “Терноград”
Фото надані Олександром