Терноград оперативно. достовірно. цікаво “Śmieciowki” – доволі поширені на сьогодні в Польщі угоди про співпрацю. До таких належать знані українцям umowę zlecenie, umowa o dzieło.
Підписавши таку угоду працівник залишається без багатьох соціальних благ, не залежно від того, походить він з України чи Польщі, пише nashapolsha.com.ua
Як твердить Newsweek Polska політики обіцяли оголосити справжню війну зі “śmieciowymi” угодами, але запроваджені зміни, так і не розв’язали проблеми.
Від 2016 року кожна umowa-zlecenie обтяжена страховими внесками, але тільки стосовно мінімальної зарплати. У багатьох випадках на соціальне страхування скеровуються грошІ, тобто мізер. Від 2017 року запроваджена для таких умов обов’язкова погодинна ставка 13 злотих брутто.
Мало б то призвести до того, що роботодавцям стане вигідніше влаштовувати працівників у штат. Однак не призвело, бо у фірмах знають, як обходити приписи. Працівникові на „śmieciówce” не потрібно навіть завчасно повідомляти про звільнення.
Польща, 2017 рік: найнижчий в історії рівень безробіття, ріст економіки. Близько 1,3 млн осіб працює на вищезгаданих угодах. Іще приблизно 1,1 млн провадять одноосібну господарську діяльність. Праця в штаті залишається для багатьох мрією, особливо для молодих людей і звісно іноземців. Польське видання наводить історії трьох молодих польок, які могли статися і з українками. Тож візьміть їх до уваги, коли в майбутньому підписуватимете трудовий договір.
– Два з половиною роки працювала прибиральницею на вокзалі. Щоденно по 8 годин займалася туалетами. Очевидно на “śmieciówce ” – розповідає Сильвія Майдура з Оструди. Нелегка робота, але власне таку шукала — в одну зміну, аби мати змогу забирати дитину з садочка. Її старша дитина, має проблеми зі здоров’ям, завдяки праці на вокзалі могла ходити з ним до лікаря. Офіційно заробляла 290 злотих у місяць. 1500 злотих отримувала “під столом”, або як говорять в Україні у конверті. Коли завагітніла, попросила про іншу угоду. За її словами, фірма обіцяла допомогти, але закінчилося все деклараціями. А керівник почав її уникати. – Ще на сьомому місяці прибирала туалети. Чи відомо вам, як то прибирати туалети з великим животом? – запитує Сильвія. Народила дитину на восьмому місяці вагітності, в якої одразу виявили інфекцію. Жодних сумнівів, що то наслідки роботи.
Коли в грудні керівник фірми зустрівся з нею, аби дати 200 злотих на свята, вона передала йому позов до трудового суду. – У суді заявив, що не платив мені в конверті, а тільки двічі давав по 1500 злотих у борг. Програла — повідомила Сильвія, і заявила, що продовжить боротися в другій інстанції.
– Роботодавець пані Сильвії то фірма, що виграла більшість публічних замовлень у місті — твердить Кінга Вішневська з неурядової організації, офіс котрої розташований на острудському вокзалі. – Кожен розуміє, що гроші в конверті, котрими платили Сильвії, то державні гроші.
Нульові перспективи потрапити у штат
Пауліна має 27 років і 8 працює на “śmieciówkach”. Отримавши атестат про середню освіту знайшла роботу в одному з судів під Варшавою. Була статистом, вела протоколи засідань, записувала зміст розгляду справ і засідань суду. Робота 5 днів у тиждень по 8 годин. Кожного місяця, протягом майже 2 років підписувала чергову умову про співпрацю (umowę zlecenie), останню 1 серпня 2011 року. Та через два дні по тому потрапила в ДТП.
Автомобіль збив її ровер, як наслідок, вдарилася головою об асфальт, а в приймальному покої встановили діагноз: пошкодження хребта шийного відділу. Лікар одягнув на дівчину ортопедичний комір і виписав лікарняний листок на два тижні. – Особисто занесла його керівництву, всі дуже мені співчували — розповідає Пауліна. На виході жартома кинула “маю надію, що буду мати куди повернутися”, а у відповідь почула, що “надія вмирає останньою”.
На початку її навіть мучили докори сумління. – Може була б в стані вийти на роботу? – міркувала дівчина. Але не було про що міркувати, оскільки по двох днях біль був настільки сильний, що не могла сидіти, мусила лежати. Після двох тижнів самопочуття не покращилося і лікар виписав чергове лікарняне, але вже на місяць. Коли занесла документ до суду, то побачила, що вже є нова особа на її місці. – Стало мені страшенно прикро – зізнається Пауліна. Аналогічно почувалася вже в кінці місяця, коли на її рахунок прийшла платня за два дні роботи в серпні — 183 злотих. – Вразило мене те, що в місці, де люди обстоюють свої права, порушують права інших — наголошує потерпіла.
Сьогодні працює асистенткою керівництва в одній з міжнародних корпорацій. – Нульові шанси потрапити у штат — зітхає. Власне вже навіть звикла до цього, та часом охоплює її острах. – З кожним роком стаю старшою, а все ніяк не можу собі дозволити завагітніти. Не належить мені відпустка по догляду за дитиною.
Попри те, що мій партнер працює, не змогли б прожити на одну зарплату — зізнається і водночас висловлює подяку фірмі, що та погодилася платити страхові внески по здоров’ю (składkę zdrowotną). Тож, якщо вона ще раз потрапить під автомобіль, то не потрібно буде перейматися грошима на лікування. Та водночас із заздрістю дивиться на старших співробітників, які працюють у штаті і мають високі зарплати.
Вагітність? Ні дякую.
Коли Малгожата розпочала працювати на загальнопольському телеканалі, їй здавалося, що вона вхопила Бога за бороду. Працювала асистенткою при виробництві престижної програми, готувала закордонні виїзди для відомої медійної особи.
Працювала на угоді про співпрацю(umowie o dzieło), з надією, що врешті решт потрапить у штат. Але після 17 з половиною місяців роботи отримала SMS, що має залишити на прохідній картку доступу та більше не з’являтися в редакції. – У такий спосіб закінчилася моя співпраця. Не було навіть повідомлено про причини звільнення — зазначила Малгожата. А оскільки не мала заощаджень, то мусила відмовитися від оренди квартири, залишити заочне навчання та переїхати до бабці.
Знайшла роботу в іншому відділі тієї ж фірми. – На жаль, стиль праці був ідентичний. Нон-стоп мусила бути в режимі готовності. Про оплачувану відпустку або вільні вихідні можна було тільки мріяти. Відпочинок полягав у використанні законодавчо встановлених вихідних і довгих вікендів для того аби відіспатися.
Еластична форма працевлаштування не давала їй також доступу до державної медичної опіки. Помислила про самостійну сплату внесків на страхування здоров’я, але з’ясувалося, що в першу чергу має заплатити 3500 злотих заборгованих внесків. – Таке покарання за відновлення доступу до системи, з якої викинув мене ринок праці — жаліється жінка. – Тішила себе думкою, що найбільше нещасних випадків стається вдома, а я і так більшість життя проводжу на роботі. Без страховки загалом пропрацювала три роки. На її думку, то було як прогулянка по мінному полю.
Робота в постійному стресі та без відпочинку спричинилася до гормональних порушень. – Отримала анемію, мала дедалі менше сили, депресію, втратила сон. Не була собою — згадує жінка і продовжує — Від ендокринолога почула, що скоріше за все не зможе мати дітей. Лікар порадила змінити працю.
За візити до лікаря та обстеження доводилося платити з власної кишені. Частину витрат вдалося покрити коштом страховки, котру викупила в банку. – З часом усвідомила, що не варто відмовлятися від материнства заради фірми, котра не бажає дати тобі навіть відпустки на покращення здоров’я — зізнається жінка.
Сьогодні їй 32 роки, є фрилансером і далі працює на умовах “śmieciowych”.
Застрахувалася в NFZ, і кожного місяця переказує приблизно 400 злотих у ZUS, на випадок, якби знову захворіла. Надалі не має впевненості, чи зможе колись завагітніти. І навіть не хоче того перевіряти, бо однаково не має ані збережень, ані права на відпустку по догляду за дитиною.
Джерело: СВІТUA