Терноград оперативно. достовірно. цікаво У Тернопільських вишах навчається близько трьох тисяч іноземців.
За даними відділу міжнародного співробітництва Тернопільської міської ради, це переважно молодь з арабських та африканських країн. Зростає кількість студентів з Європи, США та Канади, пише “Українська правда. Життя”.
Найбільше іноземців в Тернопільському медичному університеті імені Горбачевського.
Перші студенти з арабських країн тут з`явилися в 1997 році. З Африки – у 2007 році.
Зараз приблизно третина всіх іноземців у виші з європейських країн та Америки.
Вони обирають медицину, бо, як самі зізнаються, тут якісна і дешевша освіта.
Для міста іноземні студенти – це інвестиції. На цьому заробляють всі – від закладів харчування, відпочинку, агентств нерухомості до таксистів.
– За останній рік наші іноземні студенти принесли близько мільйона гривень, не враховуючи оренду житла та інші послуги. В Африці, Індії освіта дорожча, ніж у нас.
Тому Тернопіль став таким містом, де тихо, спокійно, як кажуть самі студенти, немає зайвих спокус, і можна вчитися, – розповідає декан факультету іноземних студентів медичного університету Петро Сельський.
Сьогодні там 1706 іноземців з 58 країн світу.
Топові позиції займає молодь з африканських Нігерії і Ганни. Зростає кількість індусів.
Майже всі після завершення навчання повертаються у свої країни.
ЯК ІНОЗЕМЦІ ПОЛЮБИЛИ ТЕРНОПІЛЬ
– В Африці, Індії нестача лікарських кадрів. Вони до нас приїжджають і за якістю, і за ціною.
Бо якби би там не було, в нас дешевше, ніж там. Я не пригадую таких африканців, які б залишилися тут. Всі повертаються.
З індусами така ж історія. В Індії взагалі молодь бере кредити на навчання у нас. Потім повертається і працює, – пояснює Сельський.
Іноземний студент на початку навчання отримує пам`ятку, в якій описані правила поведінки в Україні.
Це і про те, як поводитися у виші під час пар та за межами університету, та здебільшого вся інформація про рух транспорту в місті, контакти поліції та швидкої – тобто все, що потрібно знати іноземцеві про Тернопіль.
– Коли наші тернополяни бачать іноземців, не шукають контакт. А навпаки починають їх звинувачувати в неправильній поведінці.
Але це люди з різних країн. Зі своїм менталітетом. Не можна їх звинувачувати в тому, що вони щойно приїхали і не знають, як себе поводити в нас.
Варто пояснити, що в нас поводяться по-іншому, – ділиться своїми враження викладачка мікробіології медичного університету Олена Покришко.
Вона працює з іноземцями більше 10 років. І це важливіше для неї, ніж просто робота.
Викладачка мікробіології медичного університету Олена Покришко зі студенткою Шерон
– Мені цікаво з ними. Найскладніше – різні культури. Іноземних студентів не можна ламати через плече, щоб вони жили і думали так, як думають в нас.
Ми пояснюємо, як у нас, питаємо, що в їх країнах і шукаємо спільні точки дотику.
В мене була ситуація, коли молодий ортодоксальний мусульманин вирішив зробити мені зауваження на лекції, чому в мене оголені плечі.
В них зовсім інша роль жінок в суспільстві, але він зрозумів, що він в іншій країні. Потім ми разом їздили з їх групою студентів відпочивати і з його сторони більше зауважень не було.
За десять років змінилося ставлення тернополян до іноземців.
Якщо раніше діти могли показувати пальцями на темношкірих студентів і питати, чому вони не білі, то зараз вже такого немає, запевняє Олена.
Студенти-африканці нікуди не поспішають – аfrican time відрізняється від українського.
Олена згадує, що організовані африканськими студентами зустрічі, вечірки були заплановані, наприклад, на сьому вечора, а розпочиналися біля одинадцятої чи дванадцятої.
– Перед заходами молодь багато часу приділяє фотографуванню, різним дефілядам. Тому я часто запитую, на котру розпочнеться запланований захід, – каже Покришко.
Щоб запросити молодь з інших країн, виші проводять там рекламні кампанії, лекції. Не менш важлива і неформальна комунікація.
Студент з Гани отримав освіту в Тернополі, повернувся у свою країну, і потім рекомендує навчання в Тернополі своїм друзям, меншим братам чи сестрам.
МІСТО СПОКОЮ І МАЙЖЕ ТОЛЕРАНТНОСТІ
Студенти запевняють, що ворожого ставлення в Тернополі майже не відчувають.
Бувають поодинокі випадки, пов`язані з мовним бар`єром чи культурними відмінностями.
Тут часто іноземці не розмовляють українською, а тернополяни – англійською.
Ахмед із Єгипту – один із тих, хто вивчив українську мову і знаходити друзів-українців йому простіше, ніж іншим.
Він навчається на четвертому курсі медуніверситету.
Розповідає про Тернопіль так, ніби він тут прожив півжиття.
– Тепер мені легше спілкуватись тут. Коли в магазині чи на вулиці чують мою українську, то запитують, звідки я. І так зав`язується розмова.
Тут добрі люди. І спокійно. Немає стільки спокус, як у Львові, тому можна більше часу приділити навчанню.
Ахмед із Єгипту – один із тих, хто вивчив українську мову
Йому не вистачило чотири бали, щоб навчатися в Єгипті.
Цікавився навчанням в інших країнах, і за порадою друзів подав документи в Тернопіль. Після завершення вишу думає про повернення додому.
– Мої друзі вже працюють в Єгипті лікарями. В мене там залишилася сім`я.
Я їду до Єгипту один раз на рік. Трішки сумую, але, думаю, рідні приїдуть сюди. Можливо, на випускний, – усміхається Ахмед і додає, що ще думає про дворічну практику тут після навчання.
Улюблене місце в Тернополі для нього – поблизу озера у центрі міста.
– Я люблю Тернопіль! Не відчував тут образ чи принижень. Хоча з моїми друзями різне відбувалося, – не приховує єгиптянин, але деталі розповідати відмовляється.
Мовляв, часто у конфліктних ситуаціях винні обидві сторони.
– Складно тут хіба тому, що довго чекати заходу сонця. Коли в нас в Єгипті Рамадан, то ми не їмо від сходу до заходу сонця. В Єгипті цей час набагато коротший. А тут довгий день, – зізнається Ахмед.
В Україні хлопця вразили українські страви, а ще він вперше у своєму житті тут побачив сніг.
Ахмед та його друзі брали участь у багатьох волонтерських проектах, які стосуються і допомоги українській армії, і дитячим будинкам.
– В нас був волонтерський проект від університету, під час якого збирали кошти для будівництва спортмайданчика у дитячому будинку в Тернополі. Мені дуже подобається волонтерити, бо нас це об`єднує. І ми бачимо, наскільки щасливі діти.
Омар з Ємену навчається на другому курсі. Майбутній стоматолог.
Тернопіль для нього – місто спокою. За батьківщиною хлопець сумує і планує повернутися додому.
Омар з Ємену навчається на другому курсі. Майбутній стоматолог
– Мені подобаються тернополяни через свою гостинність. В університеті я почуваюсь як в сім`ї. Особисто зі мною випадків утисків, дискримінації не було.
І якщо було щось схоже, то це відбувається через те, що хтось неадекватно себе поводить.
Студент долучається до роботи Червоного Хреста. Каже, що має різних друзів – і українців, і з інших країн.
Полюбляє тут ходити у спортзал.
Шерон з Нігерії не лише долучалась до волонтерських проектів і брала активну участь в житті університету, а й очолювала Асоціацію студентів Нігерії медуніверситету.
Нігерійська студентська спільнота – одна з найчисельніших у складі іноземного контингенту майбутніх медиків. Тут навчається понад 300 її представників.
Нігерійські студенти свого часу були ініціаторами створення двох філій міжнародних громадських організацій – Європейської асоціації студентів-медиків (European Medical Students’ Association), і “Medicare and Social Welfare Initiative”.
Перша організація займається представленням наукових студентських напрацювань на європейському рівні, реалізацією просвітницьких програм.
Інша спрямована на благодійність.
Студенти опікуються літніми людьми в будинку людей похилого віку, соціально незахищеними людьми у благодійному фонді “Карітас” тощо.
Шерон збирає речі та скоро повертається додому. Цьогоріч дівчина завершила навчання і в Нігерії працюватиме в гінекології.
– Ти хотіла б тут залишитися? – питаю.
Кілька секунд роздумує.
– Я не знаю. Нігерія – це мій дім. Я маю повернутися. Люблю свій дім. Але тут все по-іншому. В нас дуже дорого – інтернет, інші послуги, а тут ні. Я полюбила це місто. В мене тут друзі.
Шерон вже збирає речі та скоро повертається додому
Нігерійка впевнено каже про переваги Тернополя і вже з ностальгією згадує своє життя тут.
За шість років навчання не пригадує нетолерантного ставлення. Навпаки – всі місцеві були уважними та співчутливими.
Для студентів з африканських та арабських країн дуже важливим є питання транспорту в місті. Практично всі в один голос заявляють, що в місті з цим проблем немає.
І на відміну від потягів в Індії, наприклад, тут потяги значно кращі.
Доступні й інші вили транспорту – маршрутки, таксі.
– Коли я вперше приїхав у Тернопіль, то мене здивувало те, що зранку в маршрутках дуже багато людей і було важко добиратися до університету, – не приховує свого здивування Ахмед з Єгипту.
В моїй країні на кожній вулиці є транспорт – менший і більший. І якщо ви, наприклад, живете на вулиці, де не їздять маршрутки, то є менший транспорт типу таксі. І до речі, дуже дешевий. Тому маленький мінус в тому, що тут мало транспорту.
ІДУ, А МЕНІ ВСЛІД КРИЧАТЬ: “ЧОРНА!”
Мандруючи вулицями міста, можна помітити, як іноземці та українці гуляють окремо, у своїх групах відпочивають в кав`ярнях, відвідують нічні клуби.
Відразу виникає питання: чому немає взаємної комунікації?
Студенти переконують, що вона є. Просто не така активна, яку хотілося би бачити.
Різноманіття культур має свої наслідки, які часом можуть перерости у вуличні бійки чи з`ясовування відносин.
А буває й так: якщо ти темношкіра дівчина, то місцеві бабусі на ринку тобі можуть не продати фрукти.
Іса з Нігерії та Джошуа з Ганни розповідають про інший Тернопіль, в якому є і прояви дискримінації, і неповага.
Вони – студенти місцевого політехнічного університету.
Іса з Нігерії та Джошуа з Гани розповідають про інший Тернопіль
Джошуа в Тернополі нещодавно, живе у студгуртожитку разом з іншими іноземцями в одному корпусі, українські студенти – в іншому. Такий розподіл хлопця дивує.
Іса навчається тут майже два роки. Розповідає про випадки дискримінації та сама з цього ж сміється, начебто й досі не вірить, що таке можливо.
Студенти перших курсів українську розуміють не дуже, а розмовляють ще гірше.
Час від часу дівчина повторює слово “трошки”. Багато іноземців це слово чи не найпершим запам`ятовують з українських слів в Тернополі.
– Я не вибирала Тернопіль. Мені брат порекомендував. Спочатку ми розглядали навчання в Марокко. Нічого не вийшло, і ми вибрали Україну.
Дівчина відчувала тут расову дискримінацію.
– Іду купувати продукти на ринок, і мені говорять, що не продадуть, бо я чорна. Буває, ідеш, на тебе показують пальцями і в спину кричать: “Чорна, чорна!”.
– Ти спілкуєшся зі своїми одногрупниками-українцями? – питаю.
– Ні, не спілкуємось. Окремо в нас групи. Але так не має бути, – додає дівчина.
Вона вивчає менеджмент у Тернопільському політехнічному університеті та орендує житло.
Конфлікти на вулицях між українцями та іноземцями найчастіше пов`язані з нерозуміння одне одного, впевнена Олена Покришко.
Ще кілька років тому в Тернополі були групи молодиків, які нападали на іноземців.
Часто це пов`язано не із дискримінацією, і з хуліганськими діями, бо іноземці мають гроші.
Як повідомили в Головному Управлінні Нацполіції України у Тернопільській області, за останні п`ять років кількість нападів на іноземців в місті зменшилася. І ці напади відбувалися переважно з хуліганських мотивів.
Щоправда, в місті є проблема з людською байдужістю. Буває, пересічні тернополяни стають свідками бійки між іноземцями та українцями, то не намагаються їх розборонити, а просто спостерігають.
Так, нещодавно тернопільські ЗМІ повідомляли про сутичку між українцями та іноземцями в центрі міста.
Викладачка Оленa Покришка була свідком цієї ситуації.
– Наші українські хлопці підійшли до єгиптян, почали провокувати їх на бійку. Побилися між собою.
Українські почали відтягувати найбільш агресивного. Проте одному з єгиптян хотілося з`ясувати, навіщо українці це зробили, а наші розцінили це як продовження бійки.
Тут винні й одні, й інші. Але мене лякає інше. Це людська байдужість зі сторони. Від місця бійки мене відштовхнув старший чоловік і сказав, щоб “я не лізла і хай там самі розбираються”.
Від цих слів мені перехопило подих. І хотілося відразу спитати: “А в тебе діти є?”
Тобто замість того, щоб зупинити такі конфліктні ситуації, суспільство або їх ігнорує, або просто спостерігає, – такі висновки Олени Покришко щодо байдужості тернополян.
Джерело: Аріна Крапка, УП.Життя