Терноград оперативно. достовірно. цікаво Про Тараса Шевченка написано дуже багато. Це сотні наукових праць, присвячених життєвому і творчому шляху Генія, це тисячі спогадів наших сучасників про великого українця.
Але, на мою думку, варто згадати і справді знакову пісню, яка презентує нам постать Шевченка у всій його величі. Це рядки українського поета й драматурга, заслуженого діяча мистецтв України Юрія Рибчинського.
«Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього — до живого —
У Всесвіт віршів і поем.
Я не один іду до нього —
Ідуть до нього тисячі,
Неначе грішники — до Бога,
Свої печалі несучи.
І доки в римах «Заповіту»
Бентежить кожне слово нас,
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те — Тарас…»
Впевнений, що ви неодноразово чули ці рядки у виконанні відомих артистів. Але цікавою та сильною є не лише сама поезія, а й історія написання вірша та музики до нього. Тож нині, у 205-ту річницю від Дня народження Тараса Шевченка, хочу розповісти Вам, як усе було.
У одній із наших приватних розмов Юрій Рибчинський пригадував, що хотів, аби музику до його пісні про геніального Шевченка написав Володимир Івасюк. Композитор навіть прочитав вірша у квітні 1979-го і погодився це зробити. Втім через кілька днів Івасюка вбили…
Тож постало питання, хто тепер зможе наситити поезію музикою. Юрій Рибчинський розмірковував над кількома авторами. Це Ігор Поклад, Олександр Злотник і навіть Микола Мозговий. Але несподівано музику для твору запропонував композитор Олександр Осадчий. І вона дійсно дуже добре лягала на слова і підходила віршу.
Та погляди у автора тексту і автора музики зійшлися не одразу, розповідав Юрій Рибчинський. Адже Олександр Осадчий мріяв, аби пісня про Тараса Шевченка стала справжнім шлягером. Рибчинський натомість попросив його грати в дещо іншому ритмі, наближеному до болеро чи маршу.
Людям, які краще розбираються в музиці, відомо, у чому різниця. Юрій Рибчинський хотів оспівати Кобзаря, чого до нього на естраді не зробив ніхто. «Якщо цього не зроблю, то не буду вважати себе українцем», – сказав тоді він. Зрештою, після розмов і пояснень компромісу вдалося досягнути.
Для повноти звучання пісня потребувала неповторного голосу, який би міг донести її людям. Того виконавця, який довершить роботу. І вона зазвучить не просто як шлягер, а як композиція з душею. І тут вибір був однозначний. Таким співаком став Василь Зінкевич. За словами Юрія Рибчинського, Зінкевич дуже серйозно віднісся до композиції. І у його виконанні вона стала особливою.
Тим не менше, багато сил витратив на вдосконалення композиції також аранжувальник і співак Дмитро Гершензон. Його Юрій Рибчинський також вважає одним із співавторів пісні. Як і усіх тих, хто вклав частинку власної душі і таланту, аби про геніального і великого Тараса Шевченка почули мільйони.
Коли запис був готовий, Рибчинський відніс його в Укрконцерт. Але вже на другому куплеті після приспіву режисер Борис Шарварко закричав: «Я не хочу цього слухати, це — український націоналізм! Зупини!..». Здавалося, ера пісні завершилась не почавшись. Та Україна здобула незалежність. І Юрія Рибчинського запросили на «Пісенний вернісаж», де вручали диплом за пісню. Нагороджував той самий режисер за, увага, неповторну композицію «Шлях до Тараса». Пісня перемогла.
Думаю, це один із тих прикладів, коли талановиті люди створили щось справді вічне. І обрали собі правильну ціль – через музику закарбувати в історії постать Кобзаря. Я переконаний, що задумане вдалося. І «Шлях до Тараса» у виконані Василя Зінкевича і нині гуртує нас.
«Ой крута та круча, де стоїть Тарас,
І крізь роки кличе, кличе, кличе нас»…
Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина».