Неділя , 29.05.2022

Легенди українського футболу: Олександр Заваров

Восени 1986-го року героєм сезону в СРСР визнали півзахисника київського Динамо і збірної Олександра Заварова.

Дієго Марадона і Олександр Заваров

У грі Дієго Марадона і Олександр Заваров

25-річний футболіст настільки вразив своєю грою в тому сезоні, що на рішення журі не вплинуло ані те, що він з українського клубу, а не московського (футбольна конкуренція між Києвом і Москвою на той момент досягла апогею), ані певні чутки, які надходили з Франції щодо його партнера по команді. Через місяць чутки підтвердилися – Франс Футбол вручив «Золотий м’яч’86» Ігорю Беланову, і ситуація стала парадоксальною: у всій Європі кращим був Беланов, а в СРСР – Заваров. Парадоксальною нині, але тоді так не вважали. А пізніше й тим більше, адже наступні два сезони у виконанні Заварова стали не менш тріумфальними, він безперечно і сам заслуговував на «Золотий м’яч».

Спочатку була “Зоря”

Олександр Заваров народився 26 квітня 1961 року (торік відсвяткував ювілей – 60!) в Луганську. Вже в дитячій школі виділявся серед ровесників, а потім і серед старших футболістів. У 16 років тодішній луганський тренер Йожеф Сабо перевів його з футбольної школи спочатку в дубль, а потім і до основного складу. У 1979-ому 18-річний Заваров став одним з основних нападників Зорі і забив 7 голів у 23-ох матчах. Паралельно Заваров став срібним призером чемпіонату світу серед юніорів.

Ось тільки розвинути успіх Олександр не зміг – призовний вік вимагав йти служити. Валерій Лобановський покликав до київського Динамо, але Заваров знітився, злякався, що «засидиться» за спинами київських зірок, і не поїхав до Києва. Проте відмовив і всім москвичам, поїхавши неподалік від Луганська – до ростовського СКА.

Ось тут зробимо невеличку ремарочку. Олександра Заварова, на той момент, аж ніяк не можна було назвати еталонним футболістом, адже спортивний режим він порушував направо і наліво. Бог нагородив Заварова величезним талантом, який він успішно розвинув у геніальну майстерність: фантастичне бачення поля, хитрий дриблінг, потужний удар, філігранний пас, у футболі він вмів усе. Але в Ростові ледь і не лишив це «усе», зійшовшись з відомим, а нині вже покійним Ігорем Гамулою. Про цю пару в радянському футболі швидко почали ходити легенди, але ми згадаємо уривок з одного із інтерв’ю Гамули:

«…Наприклад, одного разу потренувалися, сходили в баню. На наступний день тренер Зонін розповідає: «Дивлюся на годинник – двох немає, зникли…». А я і не заперечую, пропали! Але чому пропали? Познайомилися з двома стюардесами і звалили з ними. Я постарший від Заварова, мені алкоголь в голову взагалі не бив. Якщо провинюся, виходив на наступний день – і працював за п’ятьох. А Заваров мене плавив – він зовсім «розкладний» був. Йому, щоб звалитися, багато не треба було. Потім починалося: «Заваров талант, а Гамула споїв його, замість того щоб вплинути.

Після переможного фіналу Кубка СРСР 1981 року гуляємо в Москві. Додому не поїхали, в столиці відпочиваємо – по повній програмі. А тут календарна гра чемпіонату з «Зенітом». Летимо в Ленінград, тренер Федотов тренування проводить, а ми по м’ячу поцілити не можемо. На ранок в день гри встаємо, Вітя Радаєв, воротар наш, заводила, каже: «Ну що, пацани, зберемося сьогодні? Видамо?» – «Які питання!» – «Давайте». А холодно, 13 травня. «Зараз по 100 грам, потім спати – і виходимо, рвемо». Ну, якщо старший каже… Ранок, десята, ми дві пляшки коньяку вмовляємо, потім обід, сон, я виходжу з номера – і відчуваю себе чудово! У всякому разі, знаю, що треба робити, як буду грати. Виходимо – Радаєва на воротах немає, Заваров на самому початку матчу просить заміну… Ух, який я злий на них тоді був…»

Після таких «витрибеньок» Гамулу навіть відправляли з команди дослужувати у справжню ростовську військову частину. Заварова така доля не торкнулася, а там і, на щастя, служба закінчилася. У сезоні 1982-го він знову забив 10 голів за Зорю, але луганчани вилетіли з вищої ліги, і тут прийшла ще одна пропозиція від київського Динамо. Лобановський рідко кого кликав двічі, отож, цього разу Заваров не викаблучувався і поїхав до столиці України.

Золота епоха в “Динамо”

Перші два сезони в Динамо не назвеш найуспішнішими в кар’єрі Олександра. Можливо, далося взнаки відрядження Лобановського до збірної, але обидва чемпіонати виявилися провальними і для самої команди. Півзахисник вже було задумався над переходом до Спартака, і тут Валерій Васильович повернувся і пообіцяв зробити Заварова основним гравцем.

Обіцянки Лобановський дотримався, а Динамо протягом 1985-86 років перетворилося на дуже грізну силу світового рівня. І одну з найголовніших скрипок у цьому зірковому оркестрі грав саме Заваров. Олександр розпочинав атаки, продовжував їх, асистував і чимало забивав сам. У сезоні 1985-го півзахисник забив за Динамо 14 (!) голів, а наступного року в фіналі Кубка кубків проти Атлетико саме він відкрив рахунок. Поїхав Заваров і на чемпіонат світу 1986 р., який завершився для команди СРСР (читай – київське Динамо в червоних футболках) прикрим вильотом від бельгійців. А потім був одним з кращих на Євро 1988 р., де збірна Лобановського взяла срібні нагороди.

“Ювентус”, “Нансі” і завершення кар’єри

Після тріумфу в Європі у житті Олександра Заварова розпочалася нова сторінка. Він перейшов до одного з грандів європейського футболу – туринського Ювентуса. «Стару синьору» не злякали бюрократичні партійні хащі, які все ще панували в радянському спорті. Туринці заплатили за Заварова 5 млн. дол. (такі гроші, для прикладу, платили тоді за Дієго Марадону), причому два з них пішли до «госкомспорту», два – до київського Динамо, а ще один – у казну держави.

«Госкомспорт» також наклав лапу на всю зарплату Заварова, залишивши йому «стипендію» у 1,2 тис. дол. на місяць. Такі тоді були порядки. Однак Ювентус перейшов і через це, «вибивши» Заварову людські зміни до контракту. А ще туринці подарували для Динамо три автомобілі марки Фіат і зробили ремонт на базі київської команди.

Олександр Заваров

Олександр Заваров – перший український футболіст, який виступав у чемпіонаті Італії

Ювентус бачив у Заварові заміну багаторічному лідеру, триразовому володарю «Золотого м’яча» Мішелю Платіні. Та не вийшло… За два сезони Заваров зіграв у Юве у 76-ти матчах, забивши 13 голів. Для когось це й вважалося б успішною статистикою, однак не в цьому випадку. Заради справедливості наголосимо, що жоден з «гвинтиків» Динамо-машини Лобановського не заграв у Європі. Ніхто з доволі довгого списку: Заваров, Беланов, Рац, Литовченко, Протасов, Яковенко, Кузнецов, Євтушенко, Балтача… Трішки краще, можливо, реалізувався хіба Михайличенко, але також далеко не за своїм потенціалом.

З чим це пов’язано? Є кілька аспектів. Насамперед – всі вони були частинами великої команди Лобановського, а поодинці вже не вдалося досягати такого ККД від власних дій. Інша причина – банальніша. Радянська система футболу і загалом спорту підкорялася залізній дисципліні, а у Лобановського вона була ще суворішою.

Команди за три дні до гри «закривали» на базах, слідкували, щоб гравці вчасно тренувалися, їли, спали, прокидалися. Перехід з такого тотального контролю на демократично-вільний розклад життя в європейських клубах, коли на базу приїжджаєш лише на тренування, звісно, не міг пройти безболісно. Та й всі гравці пройшли, як мінімум, по 4-5 сезонів у системі Валерія Васильовича, з її нелюдськими навантаженнями, а це також давалося взнаки.

Як би там не було, а Заваров не став лідером Ювентуса, а провальний чемпіонат світу 1990 р. (збірна СРСР навіть не вийшла з групи) поставив хрест і на головній команді країни. Та й якої країни? Союз стрімко розвалювався, майбутнє було в тумані, і 29-річний Олександр Заваров послухав поради Мішеля Платіні і перейшов до комфортного французьського Нансі. У складі цього клубу відіграв ще 5 сезонів у різних лігах Франції, а потім ще два – у складі зовсім скромного Сен-Диз’є, де навіть розпочинав тренерську кар’єру.

«Чутки про мої попойки у Луганську і Ростові дуже перебільшені. Хіба міг я тоді розкритися в київському Динамо, грати до 37 років у Франції?» – риторично запитав колись Заваров. А з іншого боку – до Ювентуса він перейшов уже, фактично, на спаді кар’єри, а завершив виступи на високому рівні практично у 29 років. Розберися тепер, що стало причиною такого стрімкого завершення?

Однак з футболу Олександр Заваров не пішов. Тренував у Казахстані, Росії, очолював харківський Металіст, столичний Арсенал. Гадаємо, у цій сфері Олександр Заваров все ще не сказав свого останнього слова.

У 2011-ому його призначили до тренерського штабу збірної України, і у 2012-ому нетривалий період він навіть її очолював, а у 2013-ому став помічником головного тренера збірної Михайла Фоменка. Всі пам’ятають, що вчинили тоді з легендою дуже не порядно, за кілька місяців до старту Євро призначивши на його місце Андрія Шевченка. Після цього Заваров надовго зник з футбольних радарів. Проте, це вже зовсім інша історія…

Роман КИПИБІДА

Читайте також:
Гранди світового футболу – “Ювентус” (Турин, Італія)