«Мені дуже соромно, але я плутаю дітей»

– Коли я дізналася, що виношую цілих дві пари однояйцевих близнюків, то думка про те, чи не буду я їх плутати і, трохи подорослішавши, чи не будуть вони цим маніпулювати, не давала мені спокою. Коли вони народилися, я зітхнула з полегшенням, бо відмінності, нехай невеликі, у них все ж є. Форма голови, обриси щік, ріст волосся — такі прикмети я старанно вишукувала.

Але досі отак з несподіванки я їх плутаю і називаю не своїми іменами. Спочатку ми навіть їм кольорові стрічечки чіпляли. Дівчаток розрізняти дуже важко, тому в Даші досі червона ниточка на ручці. Старша донька Аліса спочатку начебто не плутала, поки її не запитали. Вона зізналася, що називає їх, як їй зручно. Конфузи бувають навіть між самими малюками: недавно Саша показувала на Дениса і стверджувала, що це Влад, а Денис там! Може, навмисне?

Мері Поппінс існує!

– Наявність няні я для себе поставила одним з пунктів виживання — як необхідність їсти, спати і залишитися живою.

Грошей у мене на неї не було, але знайшлися добрі люди, які допомогли. Я знайшла таку людину, яка мені потрібна, не відразу, але сьогодні я знаю: Мері Поппінс існує. Вона з’явилася, як відповідь на благання, відразу влилася, впоралася, як ніхто, здавалося б, граючись. Її життєвій мудрості, спокою я часто дивувалася. Малеча так її слухає, це просто фантастика! Вона допомогла і навчила багато чому не тільки дітей, а й нас із бабусею!

Навіщо народжувала?

– Про що я думала і для чого народжувала, якщо з чоловіком не все гладко і грошей не було? Думало, що це – п’ять серденьок, які вже б’ються в мені одночасно. Знала: хоч як важко буде, буду тягти хрест, який мені для чогось дали. Я стала публічною, щоб всі ті, хто повірив у нас і допоміг, бачили, що все добре, ми ростемо, розвиваємось, радіємо життю і радіємо, що у нас є це життя. Як то кажуть: кому дано багато, з того і спитають більше.